Делісія Леоні - Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні

— Я залишу Вашу вечерю тут і повернуся за годину...

Мені навіть домовити не дали. Невидима сила мене підхопила і відкинула у… завбачливо відчинені двері. Я боляче вдарилася стегном, приземлившись на тверду підлогу. Серце тьохнуло, коли двері з гуркотом зачинилися переді мною. На сьогодні знайомства із графом достатньо. Повернуся за тацею завтра вранці.

Соур зустрів мене з гордовитим глузуванням. Я зіткнулася з ним біля парадних сходів. Він повільно підняв ліву брову, і я прочитала в його очах німе запитання: «Ви вже збираєте свої речі, ресо?»

— Якщо сьогодні немає більше завдань, я можу бути вільною? - стримано, не видаючи нічим ні своєї втоми, ні тривоги, спитала я.

— Так, ресо. Ваша кімната перша справа. Підйом о четвертій ранку, - монотонно вимовив Соур і пройшов повз мене.

Кімнатка була невелика, але цілком затишна. І навіть чиста. Моя валізка стояла на столі. Я одразу ж перевірила її вміст. Цілком ймовірно, що її могли оглянути, а там мої книги і щоденник спостережень! Але усі речі охайно лежали на своїх місцях.

— Ой… Привіт, мій любий! Сильно нервував? Що? Лаєш мене? Так, пробач мені. Знаю, знаю: винна. Але повір, у мене не було часу, щоб розпакувати свою валізку і витягти тебе.

Я акуратно дістала з сумки маленький, переносний акваріум, в якому тулився мій маленький друг. Знайомтеся, дракориб на ім'я Тихіш. Рік тому я купила його на всі свої заощадження на чорному ринку магічних істот. Я випадково проходила повз нього і побачила його нещасні очі. Ніхто не хотів його купувати, тому що ніхто не бачив у ньому ... крихітне і добре серце. Так, його не можна притиснути до грудей, не можна скуйовжити або притиснутись обличчям, відчути його тепло. Зате він завжди готовий вислухати, поспівчувати і дати пораду. Мало хто розуміє мову дракориб. А багато хто взагалі вважає їх за безглуздих і німих істот. Деколи Тихіш був занадто балакучим, але завжди розумів, коли треба помовчати. Я не могла його не забрати із собою. Думаю, про його існування у моїй кімнаті ніхто не здогадається.

Я змінила йому воду і поставила акваріум на єдиний маленький стіл. Тихіш ще обурювався моєю безвідповідальність. Бурчав, що йому довелося сильно хвилюватись, адже цілий день не було звісток від мене. Я довго просила у нього вибачення, поки не згодувала весь пакетик смаколиків, і тоді Тихіш здався і вибачив мене. Цей трюк часто спрацьовував.

  Охайно розклала книги та конспекти. Особистих речей у мене небагато і вони зайняли лише одну полицю в невеликій шафі.

У кімнаті була невелика ванна, і я вирішила насамперед привести себе і свій одяг до ладу. Амадіна передала мені невелику вечерю. Чиста, трохи відпочивши, я повечеряла і сіла біля вікна за маленький письмовий стіл. Дерев'яний стілець був хитким, старим і постійно видавав жалібні звуки. В тиші вони напружували і, здавалося, що мене чують у всьому будинку. Я не знала, чи живуть по сусідству зі мною Соур чи Амадіна. Але відчувалася якась самотність і неприродна тиша навколо.

Я відкрила вікно, впускаючи солодке, вологе нічне повітря. Година була пізня, але спати мені не хотілося. Я горіла бажанням розпочати свою місію, але розуміла, що я не зможу нічого досягти, доки не придумаю, як закріпитися на цьому місці.

  Я вже вивчила напам'ять документи, передані мені професором Шолла: все, що він міг дізнатися про хворого. Головне моє завдання було – закріпитися на цьому місці як служниця. І зізнатися, я не знала, що було для мене важливіше, а може, й важче: викликати довіру у самого хворого або ж у своєї наймачки, графині де Лівон.

Зітхнувши, я відкрила щоденник, взяла чорнильну ручку та завмерла. Поки що рано було щось писати. Аналіз поведінки хворого? За такий короткий час важко оцінити.

Мимоволі замислилась над долею графа. Він мав усе, що тільки можна побажати. Цікаво, як він захворів? Як чужа магія змогла пробити його захист? Нині на графа було шкода дивитися. Гарний, заможній чоловік у розквіті сил. Незважаючи на трохи відросле волосся, розпатланий вигляд у ньому відчувалася сила, впевненість, влада.

Дивно... У трактатах було написано, що хворі ставали не схожими на себе, втрачали свою внутрішню силу, стрижень, своє «я», перетворювалися на рослину без бажань та потреб. Стадія, коли людина вже майже повністю паралізована, як у графа, була однією з передостанніх. Далі була повна паралізація, прикутість до ліжка і повільне згасання життя. Але створювалося таке почуття, що графу до цієї стадії ще вочевидь далеко. Та багато хто вже мав бути прикутий до ліжка!

Бажання залишитися тут за будь яких обставин розгорілося в мені не на жарт. Я мушу отримати це місце!

Знайомтеся, Тихіш)

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно