Делісія Леоні - Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні

Від моєї зачіски не залишилося і сліду, і навіть до дзеркала не варто було підходити. Але це єдине, чого торкнувся неконтрольований потік магії графа. Слава всім богам, які нагородили при народженні мене щасливою долею. Іншу людину збила б з ніг така сила, але не мене. Я стійко витримала, спокійно дивлячись на чоловіка і перечікуючи магічний шторм на одному місці.

Коли відбувається сплетіння кількох магій, людина вже не контролює їхню силу, їх бажання, їхні дії. Божевільність походить від того, що магії народжують нову сутність у людині, яка сильніша за свого «господаря» і поступово забирає його волю, силу, тіло. «Паразит» намагається вижити людину з її тіла. Але людський організм не витримує навантаження і, зрештою, вмирає. При цьому вмирає і сам паразит.

Потік раптово скінчився. Все, що висіло в повітрі, з гуркотом упало на підлогу. Чоловік уже повернувся до мене і спопеляв поглядом.

— Що ж, Ви не голодні, повторювати не варто, - сказала я.

Вирішивши більше не провокувати долю і шаленого графа, я швиденько зібрала посуд (вцілілий і не дуже) і покинула графа. Здається, він на цьому дуже наполягав. Повернувшись на кухню, я не здивувала Соура. Він обдарував мене скептичним поглядом і розповів про мої обов'язки по дому. Слуг не вистачало, а краще було сказати, що їх тут у принципі немає, а будинок необхідно було підтримувати в чистому стані. Мені дістався цього разу величезний парадний хол: його треба було очистити... від своїх же брудних слідів і наполірувати. І як шкода, що тут не діє магія! Мені видали  необхідні приладдя: ганчірки, швабру та відро. А також уніформу для прислужниць.

Хол був величезний. Крім красивої, старовинної плитки, тут було багато цікавих предметів меблів, які викликали захоплення і змушували милуватися собою. Швидше за все, цей будинок був родовим маєтком графа де Лівона. Тут збереглися старовинні статуї, дзеркала та вази ще десятого століття. Навіть торкатися було страшно до таких коштовних речей. Але скільки ж на них було пилу та бруду! Я на мить уявила, як у десятому столітті сюди з'їжджалися представники аристократичного світу на бал. Як виблискували в напівтемряві, у відбитку свічок чи магічного світла, золота рамка дзеркала, переливались бронзою та смарагдом підлогові вази, а статуї вище людського зросту відкидали тіні на блискучу, відполіровану підлогу. Гарно жити не заборониш.

Я подивилася на величезний підлоговий годинник. Маятник плавно хитався, не видаючи й звуку. Я припустила, що цим годинником хтось займається і регулярно його змащує маслами. Але одна дивина мене все ж таки насторожила: годинник не сповіщав про час. Несправність? Чи це було зроблено спеціально?

Відставивши в дальній кут відро та швабру, я витерла руки об фартух і пройшла на кухню. Якщо роботу Амадіни було помітно неозброєним оком, то ось у чому полягала робота Соура - поки для мене була загадкою. Так, він дворецький, але не сидіти ж годинами безперервно на кухні?

Я помітила приготовлену тацю з вечерею. Амадіна знову зі співчуттям усміхнулася мені, похитала головою і простягла мені срібний піднос.

— А комусь вдавалося нагодувати графа? - запитала я, передчуваючи чергову провальну місію.

Амадіна перевела погляд на дворецького, який продовжував спокійно пити свій чай і на мене практично не звертав уваги. Не помітивши у чоловіка бажання відповідати, кухарка подивилася на мене і відповіла:

— Знаєш, - невпевнено промовила вона, скоса дивлячись на Соура, - буває краще залишити тацю на столі і прийти за нею через деякий час. Це самий безболісний варіант як для Його Світлості, так і для тебе.

— Але хіба він зможе самостійно поїсти? - здивовано підняла брови я і теж зиркнула на Соура. Амадіна прикусила губу.

— Кажуть: коли чудовисько зголодніє, зможе нагодувати себе сам, - своїм сухим, навмисне суворим тоном відповів чоловік, дивлячись у вікно. - Вам слід поспішити, ресо, якщо не бажаєте отримати догану.

Догана. Забравши тацю, я поспішила до графа. Дивні тут усі. По-перше, хворий не є чудовиськом. Людина паралізована, її власна магія їй не підкоряється, а «паразиту» немає потреби харчуватися людською їжею. По-друге, якщо був дуже безпечний спосіб працювати у графа, просто віднісши і забравши трохи пізніше піднос з їжею, то чому ж ніхто не затримався?

Я відчинила двері кабінету та увійшла. Тут, як і раніше, панував безлад. Граф, здається, з нашої останньої зустрічі не змінив свого місця. Він продовжував сидіти біля вікна. Дякувати богам, гроза закінчилася, і тепер мрячив легкий літній дощ.

— Доброго вечора, мілорде, — привіталась і поставила тацю на письмовий стіл. Чи послухатися Амадіну і повернутися через годину? У нерішучості простояла кілька хвилин, оцінюючи настрій хворого.

Мені потрібна була ця робота, я мала виконати доручення професора, а також мені самій було дуже цікаво провести своє перше наукове спостереження та дослідження.

Поки я міркувала над тим, як мені правильно вчинити в цій ситуації, я підскочила від різкого удару грому. Ні, це був зовсім не грім... Це Його Світлість ударною хвилею змусив затремтіти весь будинок. Задзвенів посуд на столі, впала з камінної полиці на підлогу, якимось дивом уціліла досі ваза. Але на цей раз їй пощастило менше, розсипавшись на кілька великих уламків.

Вигляд у чоловіка був грізний, хоч він так і не повернувся до мене обличчям, але я відчувала його силу та злість навіть на відстані. Удар магічною хвилею повторився, і тепер мене обдало найсильнішим потоком. Я заплющила очі.