Платон - Апологія Сократа. Діалоги

гнівайтесь на мене за те, що скажу правду: немає такої людини, що могла б зберегти себе, якби почала відкрито противитися вам або якійсь іншій громаді, [32] запобігаючи несправедливостям і беззаконню, які мають місце в державі. Той, хто справді бореться за справедливість і хоче бодай на короткий час лишитися живим, мусить обов’язково зостатися приватною особою і не брати участі в громадському житті. Як переконливі докази цього, наведу не слова, а те, що ви цінуєте, — вчинки. Отже, послухайте, що трапилось мені, аби ви знали, що я навіть під страхом смерті нікому не поступлюсь на шкоду справедливості, і я не поступився б, хоч би мав від цього й загинути.

Те, що я вам розповім, щоправда, прикро й неприємно вам буде слухати, але це щира правда. [B] Ніколи, афіняни, я не обіймав жодної посади в місті, крім того, що засідав раз у Раді{28}. Сталося так, що випала черга засідати нашій філі, Антіохіді, тоді, коли ви вирішили судити зразу всіх десятьох стратегів за те, що вони не зайнялися похороном загиблих у морській битві{29}. Було це незаконно, як ви всі пізніше визнали. Тоді я єдиний із пританів спротивився, попереджуючи, що не слід порушувати закон, і голосував проти. Хоча промовці ладні були обвинуватити мене і вимагати мого ув’язнення, та й ви самі цього вимагали і верещали, я, однак, думав, що моїм обов’язком є радше відстоювати закон і справедливість, [C] ніж із страху перед тюрмою або смертю тримати вашу сторону, тому що ваше рішення протизаконне. Це було ще тоді, коли в місті при владі був народ. А коли настало правління олігархії, то Тридцять тиранів своєю чергою викликали мене й ще чотирьох інших до Круглої палати{30} і наказали нам привезти з Саламіна силоміць Леонта{31}, аби його стратити. Чимало подібних доручень вони давали й іншим, бажаючи мати якнайбільше співвинних. Тоді я не словом, а ділом довів, [D] що я про життя, прямо кажучи, аніскілечки не дбаю, а стараюся тільки й передусім про те, щоб не заплямувати себе нічим незаконним і негідним, — це для мене все. Мене цей уряд, хоч який грізний він був, не налякав настільки, аби змусити вчи­нити беззаконня. Тож коли ми вийшли з Круглої палати, ті четверо вирушили на Саламін і доставили Леонта, а я пішов собі прямо додому. Напевно, були б мене за це стратили, якби цей уряд не був скинутий. [E] І на все це ви знайдете багато свідків.

Невже ви гадаєте, що я міг би спокійно прожити стільки років, якби самовіддано займався громадською діяльністю і причому так, як личить чесній людині, — помагав би порядним людям і вважав би це найважливішим завданням, як воно і повинно бути? Ні в якому разі, афіняни! [33] Та й ніхто інший на моєму місці не зміг би. І все ж я ціле своє життя залишався таким і в громадських справах, наскільки я в них брав участь, і в приватних: ніколи й нікому ні в чому я не поступився всупереч справедливості — ні тим, кого мої наклепники називають моїми учнями{32}, ні ще кому-небудь.

Я не був ніколи нічиїм учителем, тільки якщо хтось, молодий чи старий, бажав слухати мене й приглядатись, як я роблю свою справу, то я ніколи нікому не боронив. [B] Ніхто не може мені закинути, ніби я тільки тоді веду розмову, коли беру за це гроші, а коли їх не дістаю, то ні. Я однаково, як багатому, так і вбогому, дозволяю ставити мені запитання, і якщо хтось бажає, то й відповідати мені та слухати, що я кажу. А чи хтось через це стає кращим чи гіршим, то я по справедливості не можу за це відповідати, бо я ніколи нікому не обіцяв учити його і не вчив. Якщо ж хтось твердить, начебто він коли-небудь приватно вчився у мене або чув від мене щось таке, чого не чули всі інші, то той, будьте певні, говорить неправду.

Але чому дехто так радо зі мною спілкується? Ви вже чули, афіняни, — я вам сказав усю правду, — що [C] вони відчувають насолоду, слухаючи, як я досліджую тих, що вважають себе мудрими, а насправді такими не є. Адже це вельми приємна річ. А чинити це, повторюю, доручено мені Богом і то за допомогою віщувань, і сновидінь, і взагалі всіма способами, якими коли-небудь божественне призначення веліло зробити що-небудь людині. Це, афіняни, чиста правда, та й довести це не важко. [D] Адже якщо одних юнаків я псую, інших уже зіпсував, то, ясна річ, ті, що вже постарілись, зрозуміли, що колись, замолоду, я радив їм щось погане, повинні були б тепер прийти сюди зі скаргою на мене, щоб покарати мене. Якщо ж вони самі не захотіли, то хто-небудь із їхніх рідних — батьки, брати, інші родичі — повинні б згадати про це тепер за умови, [E] що їхні родичі зазнали від мене чогось поганого. Та й багато з них справді є тут. Бачу їх: ось передусім Крітон, мій ровесник і з одного зі мною дему, батько ось цього Крітобула; далі — сфеттієць Лісаній, батько ось цього Есхіна; є тут іще кефісієць Антіфон, батько Епігена. А ще тут є брати тих, що зі мною спілкувалися: Нікострат, син Феозотіда і брат Феодота, — сам же Феодот пішов із життя, так що він свого брата не міг сюди запросити; [34] є тут Парал, син Демодока, якому Феаг доводиться братом; а ось Адімант, син Арістона, якого братом є ось цей Платон; присутній тут і Еантодор, брат ось цього Аполлодора. Я міг би назвати ще багатьох інших, і Мелет мав би у своїй промові передусім послатись на когось із них як на свідка; як­що тоді він забув це зробити, хай зробить тепер, я погоджусь, — хай скаже, якщо має що сказати з цього приводу. Однак ви переконаєтесь, афіняни, в протилежному: всі вони готові допомогти мені, хто, як твердять Мелет і Аніт, стільки зла завдав їхнім рідним. [B] Ще ті, яких я найбільше зіпсував, мали б, можливо, підставу допомагати мені, але їхні родичі, люди не зіпсуті, старші віком, яку ще можуть мати іншу причину мене підтримувати, коли не справедливість і переконаність, що Мелет бреше, а я кажу правду?

Утім, досить про це, афіняни! Ось приблизно і все, що я мав би сказати на свій захист.

[C] Можливо, хтось із вас обуриться,