Софія Чайка - Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка

Розділ 5

 

 

Вікторія відкинула атласне покривало та підвелася з ліжка, накинула на плечі прозорий блакитний пеньюар. Підійшла до вікна та запалила довгу дамську цигарку.

Звідси, з великої кімнати в старовинному особняку, квартиру в якому для неї орендували батьки, відкривався чудовий вигляд на магнетичний диск повного Місяця. Він притягував погляд холодним блиском, але Вікторії не було діла до небесного тіла, що відбивало чуже світло.

Вона озирнулася та поглянула на інше тіло — сильне, гарне, чоловіче. М'які пасма світлого волосся розсипалися по подушці після активного сексу. Оголений до пояса, худорлявий, але непогано натренований торс ефектно виглядав на тлі синьої постільної білизни. Лише обличчя уві сні виглядало занадто незахищеним і м'яким. Вікторія насупилася та знову обернулася до вікна.

Вік подобався їй — милий, уважний, веселий. І страшенно нудний. Батько схвалив би його. Можливо, варто задовольнити старого й вийти заміж за перспективного молодого лікаря? Тоді батько точно повірить, що його єдина дочка змінилася — порозумнішала й заспокоїлася, і перестане тероризувати її телефонними дзвінками.

А потім? Що вона робитиме після весілля? Вік, швидше за все, зажадає, щоб вона народжувала йому дітей і була вірною. Цей хлопчик ще не знає, що вірність — це така ж казка, як і кохання, і відповідно в природі не існує.

Віка знала про це. Дізналася давно. В дитинстві. Коли їй було дванадцять, її чарівна, білява матуся, яка користувалася величезним успіхом у чоловіків, приголомшила свою улюблену доньку сюрпризом на день народження. Вона подарувала їй тата. Цей подарунок насправді міг стати бажаним, якби Віка не дізналася, що перед нею — її справжній батько, який протягом багатьох років приходив до них в гості й навіть дарував Вікторії подарунки. Лише тоді, коли його дружина загинула, він зважився визнати свою єдину дочку, одружившись з коханкою.

Вони переїхали в величезну професорську квартиру і зажили таким життям, про яке Вікторія могла тільки мріяти. Вона отримала доступ до всіх привілеїв, які міг забезпечити дівчинці впливовий батько, і щосили користувалася ними, але так і не пробачила — ані його, ані матір.

Ці люди вимагали від неї розуміння та слухняності. Лицеміри. Вікторія не збиралася ставати ані слухняною, ані розумною, занурившись з головою в усі ті заходи, які дозволяв відвідувати її вік. І в ті, для яких вона виявилася занадто молодою. Її татко терпляче витягав дочку з ресторанів, клубів, квартир з сумнівною репутацією. Варто було Вікторії прийти до тями, як вона знову поринала в чергову авантюру. Віка продовжувала жити, як їй подобалося, поки не сталося дещо, що змусило Віку пригальмувати та погодитися на умови батьків. Вони змусили її.

Ні. Вона не дасть їм порадіти — не вийде заміж за Віка. Він їй майже набрид. Однак на горизонті поки що не з'явився той, хто зміг би замінити хлопця в її ліжку. Тому Вікторія дозволяла цьому хлопчику будувати якісь плани на майбутнє. Нічого, якось переживе.

І ця дурна Синичка — теж. Вікторії набридло слухати дифірамби на честь непоказної курки.

Розумниця. Чудовий лікар. Добра душа. Красуня?! Потрібно осліпнути, щоб сказати таке.

Віка не сумнівалася, що все це озвучувалося з єдиною метою — позлити її. Квочки-медсестри, санітарки та навіть завідувачка терапевтичного відділення — усього лише жінки. Вони заздрять Вікторії та її популярності. Що з того, що сама Яна нічим їй не насолила? Хіба така здатна на вчинок? Віка просто не могла відмовити собі в задоволенні покарати дівчину. Чому? Лише за те, що та занадто вже вдало вписувалася в образ дочки, яку хотіли бачити в Вікторії її батьки. Вона з'ясувала вразливі місця цієї розмазні та вміло скористалася знаннями.

Вік став лише приємним бонусом в її грі. Можливо, якби він виявився хоч трохи схожий на Еда, Вікторія притримала б хлопчика біля себе. Проте...

«Де ти, Еде?»

Вікторія погасила цигарку в кришталевій попільничці та знову лягла в ліжко. Місячне світло та тиша маленького міста викликали неприємні спогади. У мегаполісі легше забутися серед блиску вітрин і цілодобової метушні.

До дідька це все!

Віка не звикла надто довго засмучувати себе сумними думками. Притулившись до гарячого чоловічого тіла, вона погладила долонею м'язистий живіт.

— Замерзла, люба?

«Люба. Смішно!»

— Так. Зігрій мене.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно