Іван Семесюк - Щоденник Україножера

і з недопалком у роті. З цього дня кожного разу, коли я виходжу на балкон дивитись у далечінь, до мене приходить небесний посланець і меле подібну боже­ственну ахінею. Доношу її до вас єдиним доступним мені чином — за допомогою кособокої кирилич­ної абетки. Скажу відверто, мені не дуже хочеться цим займатися, тим більш на безоплатній основі, але цей повітряний підарас погрожував мені мусорами, а мусорів я боюся.

Трохи ваш, провидець Їґ.

СЛОВО № 2. Ренеймінг Теренів

Діти мої! Найпопулярнішою національною розва­гою на Вкраїні є тяжкий пошук самоідентичності. З одного боку, що тут шукати? Ось він — агроельф із клумаком, цілком ідентифікований хижим московитом. З іншого боку, агроельф полюбляє учверяти що-небудь неочевидне для підвищення тонусу і заплутування слідів на своєму історичному шляху. Таким чином, нашим ворогам (тобто всім до єдиного сусідам) ніколи не ясно до кінця, хто ж саме під їхнім носом так оптимістично пройобує шанси на регіональне панування.

То воно вкраїнець, то воно руський, то малорос, то маларасіянін, то русин, то козак, то черкас, то трипі­лець, то укр абощо. Навіть найколонізованіші народи світу, на кшталт ірландців або шотланд­ців, століттями величаються однаково — айріш і скотіш, хоча сердиті англійці й гнобили їх незгірш, ніж вкраїнці гнобили вкраїнців. Утім, на відміну від щиросердих кельтських алкоголіків, наша слов’яно-сарматсько-готсько-половецька формація має одну таємничку. Полягає вона в тому, що всі вищезгадані назви та самовизначення агроельфів вживалися для зовнішнього використання і задля омани наївних співмешканців по континенту. Насправді, як усім відомо, серед наших автохтонів побутувала досить влучна самоназва — тутешні. Тобто місцеві, якщо вживати класичну агролатину.

Тут, власне, й треба припинити пошук Нев’їбись Якої Особливої Самоідентичності, адже ідентич­ність «тутешній» є найгнучкішою з усіх можливих ідентичностей. Вона знімає з покрученої спини народу зайву історичну відповідальність, нада­ючи широкого простору для політичного маневру і континентальної помсти. Так, шановні сенсожери, ми й підійшли до найуспішнішої цивілізаційної технології, що дозволяє панувати над недолугим. Ім’я їй — ренеймінг. Типовим прикладом є Московія, що, вдало змінивши одну назву на іншу (спозичену), заходилася успішно лютувати на лоха, з котрого і зняла шапку само­назви. Але іноді настає час, коли треба розкривати карти, особливо тоді, коли ніхто цього не очікує. Правила будь-якої гри можна змінити на свою користь, просто назвавши гру інакше. Якщо ви майже програли партію в шахи, то не баріться — виймайте сокиру — і шаховий турнір ваш.

У контексті цих мудрих роздумів пропоную наступ­ний національний проект — Терміновий Ренеймінг Теренів. Потрібна нова і несподівана самоназва для нашого хитросракого населення. Ось пропози­ція — впровадити для правобережних агроельфів назву «тутешні», а для лівобережних — «месні». Країну, тим часом, перейменувати на Тутланд. Правий берег переназвати в Цейбрег, а лівий — в Тойбрег. Південь означити на мапах як Тамланд, а північ як Осьланд. Головне, зробити це раптово і неочікувано. Лишень уявіть собі, як ахуєють із самого ранку кремлівські, варшавські, стамбульські, молдо­ванські та (перепрошую) словацькі політологи, коли осягнуть, що треба срочняком міняти всю диплома­тичну риторику та перепиздячувати усталені схеми хижих зазіхань.

Усі пред’яви, за звичкою, кидатимуть Вкраїні та вкраїнцям, а у відповідь матимуть лишень непри­ємну тишу і мілітаризоване шарудіння зі столиці Тутланду. Столицю ж, відповідно, буде перейме­новано на Кийбург, для переконливості. Також буде впроваджено ретельний ренеймінг буквально кожної географічної дупи в країні, і на мапах засяють небезпечні та кусючі назви — Лютеборг, Жвавбург, Стрімкоград, Нахабичі, Шляхтобрег тощо. Це все, можливо, потягне за собою й отвєчаніє за базар і тре буде якось терміново перекладати весь асфальт в Тутланді та зводити замість торговельно-розважальних храмів бетоновані хайтек-готичні райради, оточені ровами музеї сучасного мистецтва, роман­ські гастрономи з бійницями й оборонні дитсадочки з донжонами і кулеметними турелями.

Нагадаю лишень, що держсимволи Тутланду вже розроблені та узгоджені з ким треба. Небесна Канцелярія чекає на сигнальні вогні з Колд Яру. Чи дочекаєтся? Так, дочекається. Хуя лисого вона дочекається, судячи зі зворушливо незворушного виразу вітчизняних очей. Омінь.

СЛОВО № З. Боже попередження

Знаю тебе, агроельфійське плем’я, обране мною серед інших племен для майбутніх зрушень та заво­рушень. Знаю вади твої і переваги твої, зсуви психічні та звички комічні. Приколи ментальні й наслідки летальні. І ходу твою кривобоку, і пику твою бурякову. Знаю все, бо й створив тебе я, Недайбог господь небесний.

Одразу ж, звісно, постає питання: чому всемогутній Недайбог зробив вас, любі агроельфи, саме такими неладними, а не якимись інакшими. Маю на це влучну відповідь: бо за образом і подобою. Мушу бути з вами відвертим — річ у тім, що я лінивий та інфантильний пеньок, принаймні так вважа­ється серед богів земного кола. Поки Всевладному Одіну гноми кували незламного списа, поки Зевс знущавсь над богами Олімпу, поки Шива лякав Брахму і Вішну своїм руйнівним прутнем, я ліпив коників із сакральної маси.

Чому ж мені пощастило панувати саме над цим родючим та приємним тереном, що нині зветься Вкраїною? Чому не Шпіцберген або не острів Зміїний?

Не наїбеш — не проживеш, ось Недайбожа запо­відь, народе мій, а в богів своя атмосфера, і з певних причин більшість з них уникає контактів зі мною.

Коли ж богам настав час творити народи і племена, то кожен з них вчинив за своїми смаками. Я теж.

З гарячої сталі кувалося плем’я тевтонське богами

З омели і каменю виросли галльські сини до небес

З лози виноградної й моря зростали діти Еллади

З макухи і дерті на світ агроельф буряковий продерсь

Так писав давньоельфійський поет Помер. Людству, між іншим, дуже пощастило, бо його циклопічні поеми «Гробкиада» та «Обжинкисея» дійшли до нашого часу лише куцими шматками.

Отже, діти мої, ви є відлунням Недайбожих вад. Але за кожною вадою, до часу, тихо чаїться й певна перевага. За питомою вкраїнською пихою причаїлася шляхетна гідність. За пригальмованістю вмостилася розважливість. За відсутністю самоіронії проглядається суворий воїнський дух. За хитросракістю можна розгледіти кмітливість. Крізь сльозогінне соплежуйство проступає живий романтизм. Ти, народе мій, нині скидаєшся на горіх, котрий за міцним шкарлупинням із вад приховує смачне ядро переваг. Але не барися, бо настає час прорости стрімким пагоном, адже за кожним горі­хом пильнує сусідський горіхокол, хижий, тупий та безжальний. Як німець в сорок першому, насувається на тебе новий час — час брати рішення і нарешті шо-то решать, бо ти вже всіх заїбав, народе мій.

Тож я, господь агроельфів Недайбог, проїдатиму ваші зашкарублі свідомості з