Андре Моруа - Мистецтво і життя. Збірник

Пушкіна, Гоголя і Толстого і на першій сторінці якої він зробив напис — прохання не забувати його, коли Моруа стане письменником. «Так, — сказав Моруа, — почалася моя велика любов до російської літератури, захоплення якою триває усе життя». Він поділяє думку, що творіння Шекспіра, Бальзака і Толстого — три найбільших пам’ятники, споруджених людством для людства.

«Найвизначніший» — так називає Моруа статтю, присвячену Л. М. Толстому, який, «наче досконале дзеркало, відображає всю глибінь існування». У його романах саме життя, мов течія повноводної ріки, несе читача. Простота і природність, з якими Толстой малює людей, неперевершені. У своїх романах він не моралізує, а успіх його, як і всіх великих письменників, пояснюється вмінням створювати героїв, яких можна любити з усіма їхніми достоїнствами і вадами. Великий роман Толстого «Війна і мир» — найближчий до вселюдської правди. Письменник, пише Моруа, повинен бачити світ таким, яким він є, і благородні характери — частина цього світу. Образи Толстого відбивають духовне життя їхнього творця, який «вчився мудрості у російських мужиків». Моруа захоплений гуманізмом Толстого, його любов’ю до людей, його героями з народу — Федором в «Анні Кареніній», Платоном Каратаєвим у «Війні і мирі», Герасимом у «Смерті Івана Ілліча».

Глибокі і щирі почуття збуджує у Моруа Тургенєв, «тургенєвський зворушливо витончений світ його творів». Моруа заперечує поширену думку, ніби цей світ малий і персонажі романів Тургенєва, типи, які зустрічаються у кожному з них, так само як і притаманна їм обстановка, скрізь та сама. Якість твору не вимірюється ні його обсягом, ні сюжетом. Істина полягає, навпаки, у тому, пише Моруа, що чудово, коли митець обмежує поле своїх досліджень, і часто маленьке полотно розповідає більше, ніж велика фреска. Моруа зізнається, що «Записки мисливця», де Тургенєв малює кілька портретів селян, дали йому змогу краще зрозуміти Росію 1830 року, ніж найдокладніша історія цієї країни. Та й самі тургенєвські типи відрізняються один від одного, хоч і обрані відповідно до характеру його мистецтва.

Моруа говорить про вміння Тургенєва добирати деталі, про його талант опису, про економність його художніх засобів. Моруа називає Тургенєва поетичним реалістом, маючи тут на увазі його здатність переосмислити світ для людини, «надати йому форми і ритму; перебудувати цю таємничу єдність, поєднати природу з емоціями людської душі, вмістити індивідуальні долі у просторі ритми руху хмар і сонця, весни і зими, молодості і старості». Відкидати мрію, яка є частиною реальності, означає збіднювати життя, позбавляти його всього, що робить його людяним, — так трактує Моруа естетику Тургенєва, який своєю творчістю доводить, що «картина життя неповна і фальшива, коли митець не бачить у ньому ніжних почуттів і подиху щастя». Атмосферу тургенєвських романів, особливий колорит яким надає почуття кохання, Моруа, вірний собі, пояснює біографічними подробицями життя їх автора. І це поєднується з об’єктивністю митця, кредо якого — не вираз власних почуттів, а вивчення людської природи. Моруа відзначає великий вплив Тургенєва на французьку літературу, зокрема на Мопассана.

У творчості Чехова глибоко хвилює гуманізм письменника, його бажання, щоб служіння суспільному благові було душевною потребою, умовою особистого щастя. Чехов був не просто митцем, підкреслює Моруа, а людиною, що відкрила для себе і, не моралізуючи, запропонувала людям «спосіб життя і мислення героїчний, але чужий фразерству, такий, що допомагає зберегти надію навіть на грані відчаю». Моруа пише про активність співчуття Чехова до людини: жоден письменник не робив так багато, щоб полегшити людські страждання, як Чехов — лікар і порадник. Свій етичний символ віри він викладає не в догматичній формі — він виявляється «у прозорості його оповідань і п’єс». Чехов — «Шопен у драматургії», його «ніжні акварельні барви створюють видовище, єдине у своєму роді, чуже будь-якій вульгарності виразу або почуття». Поетичний реалізм. Таким є мистецтво Чехова, пройняте любов’ю до людей, позбавлене будь-якої екзальтації, сентиментальності. Моруа близьке чеховське розуміння правди мистецтва, втілене у його настановах акторам, виконавцям ролей у його п’єсах: сцена — мистецтво і відображає квінтесенцію життя, отже, не треба вводити на сцену нічого зайвого заради правдоподібності. Театр Чехова викликає захоплення в усьому світі, говорить Моруа, до чого спричиняється і музичність його п’єс. А головна причина успіху Чехова у тому, що він указує шлях до чистого життя, за його скептицизмом криється віра в людину.

Твори Моруа, присвячені російським класикам, де якнайяскравіше виявлене розуміння ним покликання митця, відіграють значну роль у пропаганді на Заході великої національної культури російського народу, її неминущих моральних цінностей.

Один з аспектів естетичних роздумів Моруа — творча лабораторія митця. «Не слід зважувати на тих самих терезах вчинки митця і вчинки звичайних людей. Кожен митець — це великий лицедій, якому необхідно — і він це знає — піднятися над звичайними емоціями, щоб його задум перетворився на надзвичайне і дорогоцінне творіння», — пише Моруа у біографії Жорж Санд. Ця думка вписується у його концепцію співвідношення правди життя і правди мистецтва.

Щоб відтворити життя, митцеві треба побачити його з певної дистанції, вважає він, тобто віддалившись на певну часову відстань. Підкреслимо, що Моруа підходить до цього питання з позиції свого біографічного методу, конкретизуючи цю думку на прикладі творчості Марселя Пруста. Аналізуючи творчий процес Пруста, Моруа виводить таку загальну закономірність: коли майбутній письменник ще у ранній юності відчуває покликання змалювати життя, настає мить, коли він «відривається» від дійсності, щоб над нею піднятися. Вона може бути «величезною або нікчемною, прекрасною або огидною — він від неї відділився, він дивиться на неї ззовні, як на ілюзорну картину, котру йому треба зобразити, і у цьому його порятунок як митця». Тут виникає асоціація з методом Анрі Матісса, для якого дійсність була ніби трампліном, від котрого він відштовхувався, щоб зобразити красу реального світу.

Вивчаючи пошуки письменника, не можна не враховувати впливів, що мали на нього визначні митці і філософи. Так, Байрон не став би Байроном, коли б він не зустрівся з Вольтером, Пруст був би іншим, коли б не було Рескіна, Джордж Еліот, Чарльза Діккенса і Томаса Гарді. Сам Моруа, як він не раз визнає, відчув благотворний вплив Алена, а також Кіплінга. Постійно впливали на нього Бальзак, Пруст, Толстой.

Механізм створення роману — процес суто індивідуальний, у кожного письменника він свій. Проте є щось спільне, характерне для всіх митців. Зародження персонажа супроводжується якимсь загадковим поштовхом, спричиненим конкретним життєвим враженням митця. Увагу його привертає саме та, а не інша людина, що підказано його внутрішньою потребою. Ця людина втілює саме той тип, який шукав автор і який відповідає