Мері Лі - Замiж за старого, Мері Лі

Глава 5

Оля не могла залишатися в невіданні - її цікавила доля розплідника, чиїм спонсором вона була ось уже кілька років. Дівчині подобалося допомагати тваринам, яким були потрібні увага і турбота. Неодноразово Оля їздила в розплідник, щоб особисто переконатися у використанні виділених грошових сум за призначенням. На щастя, тварини отримували все необхідне. Вони завжди раділи появі дівчини, немов відчували щиру любов, що лунає з її серця.

Оля не хотіла закриття притулку, особливо через чвари з батьком. Кожен день в розплідник дзвонила для прояснення ситуації, але там ніхто подібних розпоряджень не отримував.

Одного разу вона набралася хоробрості і подзвонила мамі, щоб розпитати про обстановку, що панує в батьківському домі. Римма Іванівна не могла нічим допомогти, вона не знала про плани чоловіка. В принципі батько вкрай рідко заговорював з матір'ю про будь-які справи, зазвичай розмови зводилися до обговорень буденних новин. Тому було нерозумно вважати, що цього разу буде інакше. Римма Іванівна намагалася напоумити дочку і просила повернутися, але Оля проявила таке ж впертість, як і її батько.

Минув майже тиждень, а Анатолій Павлович ніяких дій не робив. Невже затишшя перед бурею?

Оля з кожним днем стала все більше і більше переживати, не знаючи, чого чекати. Але тут доля сама вирішила взяти кермо влади в свої руки. Далі трапиться те, про що Оля навіть подумати не могла.

Тітка Олена прибиралася у дворі, Оля пішла в магазин за продуктами. Сьогодні в планах спекти шоколадний торт, який обов'язково підніме настрій. Пора відволіктися від поганих думок чимось солоденьким, і заодно отримати порцію шоколадного щастя.

Дівчина скупилася і вже в передчутті повернулася назад. Вона помітила, як дворова собака Симона неспокійно бігала з боку в бік, смикаючи ланцюг. Оля з занепокоєнням глянула на улюбленицю і погладила по голові, а тварина не хотіла заспокоюватися, тільки ще сильніше заметалася.

- Хм, дивно. - Подумала Оля. - Непрохані гості?

Дівчина обвела поглядом двір, але тітки Олени ніде не було видно. Вона разом з покупками увійшла в будинок, потім пройшла на кухню. Тітки і там не виявилося, замість неї за столом сидів чоловік середніх років. Він був одягнений в картату сорочку і джинсові штани, одяг вигідно підкреслював м'язистість. Якби не його сиве волосся і борода, то можна було подумати, що сидить зрілий, але аж ніяк не старий чоловік спортивної статури.

Тут незнайомець підняв погляд на Олю, яка ледь чутно ахнула. Його очі вразили синявою і глибиною, створювалося враження, ніби вона їх вже бачила. Правда, важко згадати, де саме. Раптом у погляді чоловіка промайнуло щось, невже це смішинки? Що ж, він посміюється над нею? Напевно, йому забавно спостерігати за тим, як хтось так відверто витріщився на нього. Ну, і нехай. Оля не могла відвести погляд від цих глузливих очей, в яких ще мить, і вона потоне.

Дівчина так би і стояла з відкритим ротом, мимоволі піддавшись гіпнотичним очам чужинця, якби в наступну мить не загудів чайник. На емоціях Оля не відразу помітила ємність, що стоїть на плиті. Довелося швиденько покласти пакети на стіл перед непроханим гостем і кинутися до чайника. Але, чи дійсно, він непроханий? Хіба тітка Олена стала б готувати чай незрозуміло кому?

Вимкнувши чайник, Оля внутрішньо зібралася з думками, зітхнула і знову обернулася до незнайомця. Він не зводив з неї пильного погляду, вивчав її з посмішкою на вустах.

- Так, треба заговорити, треба з чого-небудь почати. Не стояти ж стовпом, поки прийде тітка? Де ж гостинність? - Про себе обурилася Оля.

- Здрастуйте. - Посміхнулася дівчина, і ближче підійшла до чоловіка. - Ви мабуть до тітки Олені прийшли? Вибачте за мою нерозторопність, ваш візит застав зненацька. Тітка не говорила, що у нас будуть гості.

Незнайомець встав зі стільця, і рушив у бік Олі. Треба ж, вона навіть затамувала подих, коли чоловік неквапливо наближався до неї. Тут він зупинився перед нею на рівні витягнутої руки, і їй довелося задерти голову, щоб зустрітися з ним поглядом. Ухх, який високий.

- Здрастуйте, Оля. - Чоловік простягнув руку. Її ім'я, що прозвучало з його вуст, змусило дівчину побоюючись поглянути на цього незнайомого чоловіка. - Я прийшов до вас. Хочу ближче познайомитися. Мене звати Дмитро.

Оля сіпнулася, як від удару. Як він дізнався, що вона тут? Батько вирішив передати її прямо в руки незнайомому типу? Не може бути. Тепер доведеться ще протистояти цьому гігантові? Чомусь в той єдиний раз їх зустрічі, він їй таким великим не здавався ... або вона просто не звернула на цей факт уваги? Залишалося у всьому розібратися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно