Шекспір Вільям - Два веронці, Шекспір Вільям

Так в дочки моєї
Думки замерзлі теж розтануть з часом,-
Забудеться негідний Валентин.
Входить Протей.
Ну що, синьйор Протею? Де земляк ваш?
Поїхав звідси, як йому звелів я?
Протей Поїхав, герцогу.
Герцог його від'їзд
Дочку мою страшенно опечалив...
Протей Мине короткий час, і вмре печаль.
Герцог Це й я кажу, а Туріо не вірить...
Протею мій, мені довів твій вчинок
І відданість твою, й твою прихильність;
Та й я до тебе привернувся; отже,
Просити в тебе хочу я поради.
Протей Як вашої не буду вартий ласки,
Нехай навік я втрачу вашу ласку!
Герцог Ти ж знаєш, як я хочу одружити
З синьйором Туріо мою дочку.
Протей Так, герцогу.
Герцог І знаєш ти також
Що волі батьківській вона рішуче
Не хоче улягать.
Протей Не хтіла, пане,
Допоки був тут Валентин.
Герцог Е, ні!
Вона стоїть уперто на своєму.
Порадь мені, що маємо зробити,
Щоб дівчина забула Валентина
І покохала Туріо.
Протей Є засіб:
Хай наклепають їй на Валентина,
Що він облудний, боягуз, що він
Низького роду,— це такі три ґанджі,
Що їх жінки ненавидять найбільше.
Герцог Вона збагне, що то на нього наклеп.
Протей Звичайно, так, якщо винити буде
Його запеклий ворог; тож-бо мусить
Сказать їй все його найкращий друг.
Герцог То маєте ви взяти це на себе.
Протей Звільніть мене від цього, ваша світлість!
Шляхетному синьйорові не личить
Негідно так брехати, ще й на друга!..
Герцог Як ваша похвала не помогла б,
То й наклеп ваш йому вже не пошкодить;
А через те — однаково для вас,
Чим маєте мені ви прислужитись.
Протей Я вам скоряюсь, герцогу шляхетний;
Як зможе вплинути на неї наклеп,
Вона розлюбить Валентина швидко.
Та викинуть із серця ту любов
Не значить закохатися у Турйо.
Туріо От саме через те, як почнете
Ви з неї витягать любов до нього,
То щоб, бува, не сплуталась вона
й не стала негодяща, постарайтесь
Схилить її до мене; а для того
Ви маєте мене так вихваляти,
Як будете ганьбити Валентина.
Герцог Тож ми звіряємось на вас, Протею;
Нам Валентин розповідав, що ви
Десь-інде маєте свою кохану
І що нездатні зрадить ви й зламати
Присягу. Через те я дозволяю
Вам з Сільвією бачитися вільно.
Вона сумує, плаче і нудьгує,
Та вам, як другові його,— зрадіє;
Ви зможете намовити її
Забути Валентина й покохати
Того, хто друг мені.
Протей Зроблю я все,
Що тільки зможу, пане мій. А ви,
Синьйоре Туріо, не відступайтесь;
Вам слід було б піймать її, мов пташку,
В сильце пісень любовних та сонетів,
Що в них бриніла б непохитна вірність.
Герцог О так, поезія — небесний дар,
І в ній могутня сила!
Протей Заспівайте
Про те, що на олтар її краси
Ви офіруєте і ваші сльози,
й зітхання ваші, й ваше чисте серце!..
Пишіть, допоки стане вам чорнила,
А висохне — пишіть сльозами. Хай
З отих рядків — і ніжних, і жагучих,-
Кохання ваше промовля до неї.
На чародійній лютні ув Орфея
Бриніли замість струн поетів жили;
І звук їх золотий, коли він грав,
Пом'якшував гранітні скелі й крицю,
І тигрів приручав, і викликав
З безмірної морської глибини
Левіафанів-велетнів на берег,
І їх примушував іти в танець!
Отож, сумні елегії зложивши,
Ви прокрадіться нишком уночі
До любки під вікно і, запросивши
Музик чудових, в супроводі їх
Співайте їй сумної серенади.
Так щоб кохана врешті зворушилась?
А безгомінна ніч була співзвучна
Благанням тужним пісні про кохання...
Оце єдиний шлях до серця панни.
Герцог Так може вчить лиш той, хто сам кохає.
Туріо Я цеї ночі виконаю все,
Що ти мені порадив. Отже, мій
Наставнику, ласкавий мій Протею,
Прошу тебе, ходім до міста разом,
Щоб там музик чудових напитати;
Я маю вже добрячого сонета
І ним чудовий задум твій почну.
Герцог Час добрий вам, синьйори.
Протей Ваша світлість,
Ми до вечері ваші вірні слуги;
По тому ж візьмемось до справ...
Герцог Ні-ні!
Не гайтеся, я відпускаю вас.
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Ліс поблизу Мантуї.
Входить кілька розбійників.
1-й розбійник Тримайтесь, хлопці, он іде прохожий.
2-й розбійник А хоч би й десять,— бийте їх, не бійтесь!
Входять Валентин та Спід.
3-й розбійник Спиніться! Стійте! Нічичирк!.. Хутчій
Давайте все, що маєте, а ні,
То зв'яжемо й самі повідбираєм.
Спід Синьйоре, ми загинули! Це ті
Негідники, що їх тут навкруги
Бояться всі мандрівці.
Валентин Друзі...
1-й розбійник Ні
Не друзі ми: ми — ваші вороги!
2-й розбійник Та цить! Послухаймо його, що скаже.
3-й розбійник Клянусь моєю бородою,— правда!
Здається, він пристойний чолов'яга.
Валентин То знайте ж, нічого мені втрачати.
Мене так тяжко доля покарала,
І сам не знаю за що!.. Все добро,
Що маю я,— це мій нужденний одяг.
Як тільки ви роздягнете мене,
То й візьмете усе моє багатство.
2-й розбійник Куди простуєте?
Валентин В Верону.
1-й розбійник Звідки ви йдете?
Валентин 3 Мілана.
3-й розбійник А довго там жили?
Валентин Шістнадцять місяців, і жив би й довше,
Коли б не вигнала мене звідтіль
Лукава доля.
1-й розбійник Ви вигнанець?
Валентин Так.
2-й розбійник За віщо ж вигнано вас звідти?
Валентин Ох,
За те, про що мені й згадати гірко...
Я вбив там одного й тепер караюсь;
Але я вбив його у чеснім герці,
Без підступу й без ошуканства.
1-й розбійник Ну,
Якщо це так, нема чого й каратись.
Невже вас вигнано за ту дрібницю?
Валентин Атож, ще й радий я, що лиш на цьому
Все лихо окошилося.
2-й розбійник Так-так...
А мови знаєте ви чужоземні?
Валентин Я замолоду мандрував чимало,
Й завдячений цьому, що знаю їх;
А ні, то попадав не раз би в скруту,
3-й розбійник Клянуся голим черепом ченця
Із славної ватаги Робін Гуда,
Цей молодець — отаман пречудовий
Для зграї нашої!
1-й розбійник До діла кажеш".
Прошу вас всіх на кілька слів, панове!
Спід Синьйоре мій, пристаньте-бо до них;
Не бачив я розбійників чесніших.
Валентин Мовчи, негіднику!
2-й розбійник Чи вам що-небудь у житті лишилось?
Валентин Нічого. В нас надія лиш на долю.
3-й розбійник То знайте ж бо, що серед нас є хлопці
Значного роду; юність невгамовна
Нас викинула геть із товариства
Людей достойних. Так мене, наприклад,
З Верони вигнано за те, що я
Хотів був викрасти одну синьйору
Багату вельми й герцогову кревну.
2-й розбійник Мене — із Мантуї за те, що я
Синьйорові шляхетному у сварці
Прошив кинджалом серце.
1-й розбійник І мене
Так само вигнано за ті ж дрібниці.
Але вернімося до справи! (Ми
Самі признались вам в провинах наших,
Щоб виправдати перед вами те,
Що ми розбійники). Отож, синьйоре,
Ми бачимо, що ви ставні й вродливі,
Ще й мови знаєте чужі, а нам
Освіченого чоловіка треба,
Такого ось, як ви, у нашім ділі...
2-й розбійник До того ж ви — вигнанець, як і ми,
Й тому ми перш за все у вас питаєм:
Чи згодні за отамана в нас бути,
Й, скоряючись потребі неминучій,
Із нами разом жити тут у лісі?
3-й розбійник Що скажеш ти? Чи пристаєш до нас?
Скажи лиш "так", і станеш на чолі,
І за отамана у нас ти будеш:
Всі, як один, ми скоримось тобі,
Й любити будемо, і шанувати,
Як нашого привідця й короля.
1-й розбійник А скажеш "ні", то знай: тобі не жити!
2-й розбійник Щоб не хваливсь ти ласкою, що ми
її тобі зробили.
Валентин Згоден я
І з вами залишусь, але за те
Кляніться, що не вчините ви кривди
Ні бідакам-мандрівцям, ні жінкам.
3-й розбійник Та ми й самі гидуємо з таких
Негідних і ганебних справ. Ходімо ж!
До хлопців наших відведем тебе.
На нами придбані скарби поглянь,
Що, як і ми усі, віднині будуть
У віданні твоєму, отамане.
Виходять.
СЦЕНА 2
Мілан. Перед герцоговим палацом.
Входить Протей.
Протей Я спершу зрадив друга Валентина,
Тепер я мушу Турйо одурити.
Удаючи, що взяв його під захист,
Я про своє лише кохання дбав;
Та Сільвія правдива надто й чесна,
її ніяк я спокусить не можу
Негідним даром залицянь моїх.
Ледь переконувать її почну,
Що вірно й щиро я її кохаю,
Вона відразу ж докоря мені,
Що друга я мого підступно зрадив;
Ледь словом прохоплюся про її
Красу непереможну — починає
Вона мене картати, що забув я,
Як Джулії в коханні присягався...
Та, насміхам її наперекір,
Я перед нею — мов той хатній цуцик:
Що більш вона любов мою жене,
То більше лащиться любов до неї...
Ось Туріо іде; я мушу з ним
Потішить серенадою кохану.
Входять Туріо та музиканти.
Туріо Синьйоре, ви? Сюди ви прослизнули
Раніш за нас, як бачу.
Протей Так, синьйоре,
Кохання прослизає там, де йти
Не можна прямо.
Туріо Все ж я сподіваюсь,
Що вашого закохання предмет
Живе не тут?
Протей Звичайно, тут, інакше
Мене б тут не було.
Туріо То хто ж предмет той?
Не Сільвія ж?
Протей Так, Сільвія,— для вас.
Туріо Коли це так — велике вам спасибі!
Ну, почнемо ж, панове. Інструменти
Настроюйте і грайте веселіше.
Входять і спиняються віддалік господар заїзду та Джулія в хлоп-
чачому вбранні.
Господар Ну що ж, юний мій постояльцю, здається мені,
що вам якийсь клопіт серце крає; щось ви невеселі, чому б то?
Джулія А тому, господарю мій, що я не можу бути весе-
лий.
Господар Ет, дурниці! Зараз ми вас розвеселимо: тут ви
почуєте музику й побачите того синьйора, що про нього ви роз-
питували нині.
Джулія Я почую голос його?
Господар Атож, почуєте.
Джулія Це буде музика для мене.
Грає музика.
Господар Слухайте! Слухайте!
Джулія Хіба й він між ними?
Господар Авжеж! Та цитьте, ось послухаймо.
ПІСНЯ
Хто Сільвія? Яка вона,
Що так усі її кохають?
Розумна й лагідна вона,
її принади надихають
І ваблять серце,— чарівна!
Чи добра ж? Так! Це знаєш ти!
Любов їй в очі залетіла,
Рятуючись від сліпоти,
Знайшовши ліки там,— прозріла
Й не квапиться звідтіль піти.
На світі Сільвія одна,-
На честь її пісень співаймо!
Вона приваблива, знадна,
Над все її лиш вихваляймо!
Вона ж мов квітка запашна!
Господар Що вам, юначе? Ви вже, бачу я, зовсім зажури-
лися. Музика, чи що, не припала вам до вподоби?
Джулія Ви помиляєтесь: не музика, а музикант мені не
до вподоби.
Господар Отакоїі Чого ж то, милий юначе?
Джулія Він грає фальшиво, батьку мій.
Господар Як-то? Він грає не на тих струнах?
Джулія Ні, не те; але він грає так фальшиво, що над-
риває струни мого серця.
Господар Ви маєте надто ніжне вухо.
Джулія О, я волів би оглухнути! Така гра — справжні
тортури для мого серця...
Господар Бачу я, що ви не любите музики.
Джулія Навпаки; але я не люблю її, коли вона фальши-
ва...
Господар Послухайте лишень, які чудові варіації, як міня-
ються голоси.
Джулія Так-так, ось саме ці швидкі зміни мене й дра-
тують.
Господар Та невже ж ви хотіли б, щоб вони все тієї ж
самої грали?
Джулія Я тільки хотів би, щоб один із них завжди грав
на один мотив.
Скажіть, одначе: часто цей Протей
Навідує оту вельможну панну?
Господар Я скажу вам те, що чув від Ланса, його слуги:
той синьйор закохався в неї шалено.
Джулія А де Ланс?
Господар Пішов по його собаку; завтра, за наказом свого
господаря, він має віднести того собаку до цієї панни; то їй такий
дарунок від синьйора Протея.
Джулія Цитьте!..