Шекспір Вільям - Макбет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Мамо, мій батько був зрадник?
Л е д і М а к д у ф. Так, синочку.
С и н. А що таке – зрадник?
Л е д і М а к д у ф. Той, хто брехливо клянеться.
С и н. І всі, хто так робить, – зрадники?
Л е д і М а к д у ф. Так, всякий, хто це робить, – зрадник, і його треба повісити.
С и н. І треба вішати кожного, хто поклянеться і збреше?
Л е д і М а к д у ф. Так, кожного.
С и н. А хто ж їх повинен вішати?
Л е д і М а к д у ф. Як – хто? Чесні люди.
С и н. Ну, тоді ці зрадники – просто дурні: адже їх стільки, що вони самі можуть побити і перевішати чесних людей.
Л е д і М а к д у ф. Господь з тобою, бідна мавпочко! Що за думки у тебе! І де ж ти тепер добудеш собі батька?
С и н. Якби він вмер, ти за ним би плакала; а якщо б і не плакала, то це теж добрий знак, що в мене скоро з'явиться новий батько.
Л е д і М а к д у ф. Що ти говориш, бідний щебетуне?
Входить г і н е ц ь.
Г і н е ц ь
Бог вам на поміч, пані. Хоч мене
Не знали ви, та я вас добре знаю.
Прийміть мою пораду, прошу вас:
Тікайте разом з дітьми. І негайно!
Лишатись тут – смертельно небезпечно.
Жорстоко вас лякати, та було б
Ще більш жорстоко вас не попередить.
Біда вже близько. Бережи вас небо!
Зникаю я.
Іде геть.

Л е д і М а к д у ф
Куди мені тікати?
Кому я зло зробила? Та живу
Я в тій країні, де так часто хвалять
Злочинні дії, а добро вважають
Дурним дивацтвом. Що мені робити?
Чи допоможе мій жіночий захист –
Казати, що невинна?
Входять в б и в ц і.
Що за люди?
П е р ш и й в б и в ц я
Де чоловік?
Л е д і М а к д у ф
Не знаю, та надіюсь,
Що вже лишив богопротивне місце,
Де міг тебе він стрінути.

П е р ш и й в б и в ц я
Він зрадник.
С и н
Ти брешеш, підлий хаме!

П е р ш и й в б и в ц я
Ач, курчатко!
Макдуфів вилупок!
(Заколює його.)
С и н
Я вбитий! Помираю.
Рятуйся, мамо! Я прошу, біжи!
(Вмирає.)
Леді Макдуф біжить геть з криком: "Вбивці!"
Вбивці переслідують її.

Сцена третя

Англія. Перед королівським палацом.
Входять М а л ь к о л ь м і М а к д у ф.

М а л ь к о л ь м
Ходімо в тінь, подалі від людей,
Там наше горе виплачем.

М а к д у ф
Ні, краще
Як воїни піднімемо мечі,
Щоб за вітчизну зранену вступитись.
Щодня там стогін вдів і крик сиріт
Навідліг б'ють сумне обличчя неба,
Яке їм шле луну, немов воно
Шотландії нещасній співчуває.

М а л ь к о л ь м
Тужу від слів, що чую; вірю їм
І виправлю в сприятливу годину
Усе, що зможу. Тільки вашу мову
По-іншому я можу зрозуміть.
Тиран, чиє ім'я неначе язва,
Вважався чесним, ви його любили
І вас поки що він не зачіпав.
Я молодий. Мене йому віддавши,
Ви можете Макбету догодить.
Прямий резон розгніваному богу
У жертву принести слабке ягня.

М а к д у ф
Не зрадник я.

М а л ь к о л ь м
Та зрадник наш король.
А важко доброчесності змагатись
Із волею монарха. Ви пробачте:
Усе це – тільки вигадки пусті.
Що вам у них? Всі ангели безгрішні,
Хоч найчистіший поміж ними впав.
Добро добром залишиться довіку
І у личині зла.

М а к д у ф
Прощай, надіє!

М а л ь к о л ь м
Вона у мене й викликала сумнів.
Як можна так раптово полишити
Дітей, дружину, що для серця милі,
І обірвати з ними всі зв'язки?
Не гнівайтесь: не хочу вас ганьбити,
Та обережним бути не завадить.
Ви, мабуть, чесний, що б я не казав.

М а к д у ф
Стікай же кров'ю, бідний крає мій!
Вкорінюйся міцніше, тираніє!
Не сміє чесність стримати тебе
І визнає твоє законне право.
Прощайте, принце! Вірте: я не став би
Підлотою за всі багатства Сходу,
Тим більше – за прихильність короля.

М а л ь к о л ь м
Не хочу вас образити. Підозри
Мені навіяв страх. Я добре знаю,
Що під ярмом важким вітчизна наша
Спливає кров'ю й плаче. Кожен день
Нові приносить рани. Знаю також,
Що Англія надасть мені охоче
Свої війська на захист прав моїх.
Та щойно я на голову тирана
Ногою наступлю або віткну
У неї меч, як зробить рідний край
Ареною ще більшого злодійства
Його наступник.

М а к д у ф
Хто ж цей злодій?
М а л ь к о л ь м
Я.
Різноманітні вади у мені
Такі тяжкі, що їм вжахнуться люди,
І сам Макбет із чорною душею
Білішим сніга видасться. Ягнятком
Назве його вітчизна, порівнявши
Його й мене.
М а к д у ф
В пекельних легіонах
Нема таких мерзенних, як Макбет.

М а л ь к о л ь м
Не сперечаюсь. Він скупий, підступний,
Зажерливий, безсовісний, жорстокий,
Брехливий і розпусний. Винен він
У всіх гріхах, що тільки мають назву.
Але моя розпуста – то безодня.
Не вистачить ні дочок, ні дружин,
Ані матрон, ані дівчат шотландських,
Щоб хіті, що не знає перешкод,
Наповнити посудину по вінця.
Ні, хай вже буде правити Макбет.

М а к д у ф
Я знаю, що нестриманість в бажаннях
Властива деспотизму і нерідко
Скидала передчасно королів
З престолів славних. Та не бійтесь брати
Те, що належить вам. Грішіть таємно.
Із виглядом холодним вдовольняйте
Свої бажання. Обдуріть людей.
Чи мало в нас поступливих жінок,
Що коршунові пристрасті скорившись,
Охоче приголублять короля?

М а л ь к о л ь м
Я жадібний і заздрісний до того ж.
Престол посівши, страчувать почну,
Щоб відбирати у вельмож маєтки,
Скарби, майно, будинки, іншу здобич,
Що тільки розпалятиме жадобу.
Почну судитись, позови затію
Із чесними і гідними людьми,
Їх нищачи для власної наживи.

М а к д у ф
Жадоба глибші корені пускає
Аніж гаряча, наче літо, хіть.
Цей меч згубив немало королів.
Але не бійтесь: вистачить багатства
В Шотландії, щоб догодити вам.
Все зможемо ми стерпіти, якщо
Достоїнства переважають вади.

М а л ь к о л ь м
Немає їх. Чесноти короля –
Розсудливість, відвага, справедливість,
Терпимість, благочестя, доброта,
Постійність, милосердя, благородство –
Мені не притаманні. Та зате
Я маю безліч потаємних вад.
Була б моєю влада, я б у пекло
Без жалю вилив молоко солодке
Добра і згоди, знищив мир, а землю
Я б розбрату кривавому прирік.

М а к д у ф
Шотландіє, ридай!

М а л ь к о л ь м
Тепер зізнайтесь,
Що я не вартий бути королем.

М а к д у ф
Не тільки править, ти не вартий жити!
О краю мій нещасний! Твій престол
Кривавий узурпатор посідає.
Та чи тобі чекати днів щасливих,
Коли законний спадкоємець трону
Себе паплюжить за таємні вади
І не бажає влади? – Батько твій
Був на престолі праведник, а мати,
Готуючись до смерті повсякчасно,
В молитвах провела своє життя.
Прощай! Своїм зізнанням і мені
Відрізав ти шляхи на батьківщину.
О серце, відмовляйся від надій!

М а л ь к о л ь м
Твій гнів, Макдуфе, чесний і прямий,
Відмив останні плями недовіри.
Він показав мені твою правдивість.
Не раз мене заманював Макбет
В підступну сіть, і бути легковірним
Розсудливість твереза не велить.
Віднині хай суддею буде бог:
Своє життя тобі я доручаю
І визнаю, що я на себе звів
Ці неймовірні наклепи, зізнавшись
В гріхах і вадах, що мені чужі.
Жінок не знав я досі, на чуже
Не зазіхав і не дрижав за власне;
Був завжди вірним клятві; давши слово,
Його тримав я так, що навіть чорта
Не виказав би іншим. Щиру правду
Любив, немов життя. Сьогодні вперше
Брехав я, щоб обгудити себе.
Своїй вітчизні я до смерті вірний.
Ще до твого приїзду їй на поміч
Безстрашний Сивард військо в десять тисяч
Підготував. Ми підемо із ним,
І хай правдива справа переможе!
Чому ж мовчиш?

М а к д у ф
Миттєвий перехід
Від розпачу до щастя неможливий.

Входить л і к а р.

М а л ь к о л ь м
Ще поговорим. – Лікаре, скажіть,
Чи з'явиться король?

Л і к а р
Звичайно, принце.
Вже натовп тих, що зцілення бажають,
Чекає за дверима. Лікувать
Не здатна їх сучасна медицина.
Але король лиш дотиком руки –
Так укріпив Господь його десницю –
Лікує хворих.

М а л ь к о л ь м
Дякую.

М а к д у ф
А як
Хвороба ця зоветься?

М а л ь к о л ь м
Просто "неміч".
Король творити здатен чудеса.
Я сам, коли до Англії приїхав,
Спостерігав їх часто. Невідомо,
Як просить він про милосердя небо,
Та безнадійних, виразками вкритих,
Страждальців, жалюгідних і страшних,
На шию їм повісивши монету,
Рятує він молитвою святою.
І кажуть, що перейде до нащадків
Цей рідкісний і надзвичайний дар.
Йому, крім того, небо доручило
Ще й незбагненні здатності провидця
І дарувало божу благодать.

Входить Р о с с.

М а к д у ф
Хто йде сюди?

М а л ь к о л ь м
Здається, наш земляк,
А хто – не знаю.

М а к д у ф
Дорогий кузене!

М а л ь к о л ь м
Тепер впізнав і я. Господь, зруйнуй
Між нами і вітчизною заваду!

Р о с с
Амінь!
М а к д у ф
Чи щось в Шотландії змінилось?

Р о с с
На жаль, вона сама себе боїться.
Не матір'ю – могилою для нас
Вона зробилась. Той, що має розум,
Там не сміється. Стогонів і зойків
Не помічають: звикли всі до них.
Там, вчувши похоронний дзвін у церкві,
Ніхто вже не спитає: "Хто помер?"
І швидше, ніж квітки на капелюсі,
Там в'януть люди.

М а к д у ф
Сказано похмуро,
Але напрочуд вірно.

М а л ь к о л ь м
Розкажи,
Яка біда остання?

Р о с с
Застаріли
Мої новини. Розповідь обсвищуть:
Там кожен день трапляється біда.

М а к д у ф
Як там дружина?

Р о с с
Добре.
М а к д у ф
Діти?
Р о с с
Теж.
М а к д у ф
Тиран не чинить утисків родині?

Р о с с
Коли я залишав їх, не чинив.

М а к д у ф
Не будь скупим на слово. Говори.
Р о с с
Коли сюди я рушив з вантажем
Звісток невтішних, виникли чутки,
Що наші вже за зброю узялися.
У цьому я і сам переконався,
Побачивши, як стягує Макбет
Свої війська. Пора на допомогу!
Вам досить погляд кинути один,
Щоб знов шотландці воїнами стали,
Щоб, скинувши ярмо страждань, жінки
Пішли у бій.

М а л ь к о л ь м
Хай вас потішить звістка:
Ми виступимо завтра у похід.
Король Англійський десять тисяч війська
Нам надає. І поведе їх Сивард,
Досвідчений і вмілий полководець,
Найкращий зараз серед християн.

Р о с с
Якби я міг на радість відповісти
Теж радістю! Та мушу я сказати
Ще кілька слів. Хотів би їх провити
В пустелі, щоб ніхто мене не чув…

М а к д у ф
Про що вони? Чи про загальне горе?
Чи про печаль окремої душі?

Р о с с
Вони схвилюють всіх, але найбільше
Тебе вони зачеплять.

М а к д у ф
Говори.
Віддай мені моє.

Р о с с
Не зненавидь
Язик того, хто болем небувалим
Твій вразить слух.

М а к д у ф
Здогадуюся я…
Р о с с
Твій замок впав. Твою дружину й діток
Зарізали злодійськи. Опускаю
Подробиці, щоб список жертв тобою
Не збільшити.
М а л ь к о л ь м
Нещасний друже мій!
Не насувай на очі капелюха.
Хай біль себе у стогін виливає:
Німа скорбота серце розриває.

М а к д у ф
Невже й дітей?
Р о с с
Як і усіх у замку.

М а к д у ф
А я покинув їх! Дружину теж?

Р о с с
На жаль, усіх.

М а л ь к о л ь м
Кріпися! Лікувати
Це горе треба лиш бальзамом помсти.

М а к д у ф
А він бездітний! Всіх моїх дітей?
Сказав ти, всіх? Стерв'ятнику пекельний!
Всіх пташенят моїх і їхню матір
Одним нальотом знищив!

М а л ь к о л ь м
Постарайся
Себе у руки взяти!

М а к д у ф
Намагаюсь,
Але не можу почуття людські
У серці придушити, щоб забути
Усе, що мав на світі найдорожче.
Чому їх бог не захистив? Макдуфе,
Ти грішник! Їх убито через тебе.
Загинули не з власної вини,
Ти винен.