Шекспір Вільям - Макбет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Нині
Для мене все на світі – пил і прах.
Немає там ні щедрості, ні слави.
Вино життя розлито. Тільки осад
На дні розбитих бочок.

Входять М а л ь к о л ь м і Д о н а л ь б а й н.

Д о н а л ь б а й н
З ким нещастя?
М а к б е т
Нещастя з вами! Всохло джерело,
Що напувало вас своєю кров'ю.

М а к д у ф
Убито батька вашого.

М а л ь к о л ь м
Хто вбив?
Л е н о к с
Напевне, слуги, що були при ньому.
Кров укривала руки їх, обличчя,
І ми знайшли у них під головами
Кинджали неотерті. Дикий погляд
Був у обох і викривав сум'яття.
Ніхто б життя довірить їм не зміг.

М а к б е т
Шкодую я тепер, що у шаленстві
Їх заколов.
М а к д у ф
Навіщо ти їх вбив?

М а к б е т
Хто лютий і тверезий одночасно?
Хто стриманий, коли несамовитий?
Ніхто! Моя розсудливість не встигла
За руку ухопить мою любов.
Дункан лежав убитий перед нами,
І кров його, мов стрічка золота,
Його поблідле тіло обвивала,
Де зяяли дві рани, як проломи,
Куди ввірвалась смерть. Його убивці,
Фарбовані у колір ремесла,
Ще спали під дверима. Їх кинджали
Були в крові, засохлій мов кора.
Хто міг би стримать свій порив шалений?
Чиє гаряче серце не бажало б
Свою любов і вірність довести?

Л е д і М а к б е т
Допоможіть!

М а к д у ф
Погано господині!

М а л ь к о л ь м
(тихо Дональбайну)
А ми чому з тобою мовчимо,
Хоча по нас ударило нещастя?

Д о н а л ь б а й н
(тихо Малькольму)
Про що нам говорити тут, де смерть
З'явитись може з кожної щілини?
Тікаймо швидше звідси. Наші сльози
Іще не накипіли.

М а л ь к о л ь м
(тихо Дональбайну)
І скорботу
Повинні мовчки приховати ми.

Б а н к о
Допоможіть, будь ласка, непритомній!

Леді Макбет несуть геть.
Ходімо, одягнемося. А після
Розслідувати мусимо злодійство.
Нас мучають і сумніви, і страх.
Надіюсь я на божу допомогу,
Тому не побоюся кинуть виклик
Підступному й безвісному убивці.

М а к д у ф
І я.
У с і
Ми всі.
М а к д у ф
Озбройтесь, одягніться
І в залі знов збирайтеся.

У с і
Гаразд.

Усі, крім Малькольма і Дональбайна, ідуть геть.

М а л ь к о л ь м
Що нам робить? Не з ними ж залишатись.
Лиш брехунам показувати легко
Свою печаль. Я в Англію поїду.

Д о н а л ь б а й н
А я тоді – в Ірландію. Потрібно
Нам розділити долі. В цьому замку
За посмішкою кожною – кинджал.
І чим за кров'ю ближча нам людина,
Тим більше крові нашої бажає.

М а л ь к о л ь м
Коли летить отруєна стріла,
Не варто підставляти власні груди.
Не гаймося! Скоріше у сідло
І від'їжджаймо! Тут не до прощання.
Не злодій той, хто сам себе украв
І тим життя від смерті врятував.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Під стінами замку Макбета.
Входять Р о с с і с т а р и й.

С т а р и й
Я пам'ятаю років сімдесят.
Набачився і дивного, й страшного.
Але усе – дурниці, в порівнянні
З цією ніччю.
Р о с с
Діду, подивись:
Збентежене діяннями людськими,
Затьмарило криваву сцену небо.
За часом – день, та ніч закрила сонце.
Всесильна ніч? Чи засоромивсь день,
Який в пітьмі сховав земне обличчя,
Щоб промені його не цілували?

С т а р и й
Усе довкола дивно суперечить
Природі звичній. Так, наприклад, сокіл,
Господар недосяжних нам висот,
Зненацька був розтерзаний совою
Минулого вівторка.

Р о с с
Як не дивно,
Та правда це. А коні короля,
Його прудкі улюбленці, збісились,
Свої зламали стійла і втекли,
Немов з людьми взялись ворогувати.

С т а р и й
І, кажуть, в шалі гризлись між собою?

Р о с с
Я сам був свідком.

Входить М а к д у ф.
Он іде Макдуф.
Ну, що нового в світі?

М а к д у ф
Сам не бачиш?
Р о с с
Чи вже відомо, хто убив монарха?

М а к д у ф
Здається, ті, кого убив Макбет.

Р о с с
Яка їм з того користь?

М а к д у ф
Підкупили,
Напевне, їх. Малькольм і Дональбайн,
Сини Дункана, потайки втекли.
Тепер підозра падає на них.

Р о с с
І це також природі суперечить.
О честолюбство! О жадоба влади!
Ти пожираєш те, чим ти живеш!
Здається, бути королем Макбету.

М а к д у ф
Його вже оголошено монархом.
У Скон коронуватись він поїхав.

Р о с с
Де тіло короля?

М а к д у ф
Перевезли
На острів Колум-Кілл до усипальні,
Де спочивають пращури його.

Р о с с
Поїдеш ти у Скон?

М а к д у ф
О ні, кузене,
Я – в Файф.
Р о с с
А я – туди.

М а к д у ф
Бувай здоровий.
Та перше, ніж обнову одягати,
Подумай, чи не будеш жалкувати?

Р о с с
Прощай, старий.

С т а р и й
Благослови, Господь,
І вас, і всіх, що хочуть разом з вами,
Щоб стали вбивства добрими ділами.

Ідуть геть.

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена перша

Форрес. Палац.
Входить Б а н к о.

Б а н к о
Ти все тепер: Гламіс, Кавдор, король.
Зробився тим, чим відьми віщували;
Хоча боюсь, що виграв ти нечисто.
Але корона не твоїм нащадкам
Обіцяна. Бо коренем і батьком
Для низки королів повинен стати
Не ти, а я. Якщо віщунки ті
Все знають (бо твою вгадали долю),
Якщо вони тебе не обдурили,
То чом я їм не вірити повинен
І відмовлятись від своїх надій?..

Сурми. Входять М а к б е т і л е д і М а к б е т
у королівських мантіях, Л е н о к с, Р о с с,
л о р д и, л е д і і почет.

М а к б е т
Ось найдорожчий гість!

Л е д і М а к б е т
Якщо б його
Забули ми, то хибою такою
Велике наше свято зіпсували б.

М а к б е т
Вечерю ми влаштовуємо нині,
Відвідати запрошуємо вас.

Б а н к о
Лиш накажіть, володаре. Навіки
Мене ланцюг обов'язку скував
Із вами.
М а к б е т
Вдень ви їдете кудись?

Б а н к о
Так, їду.
М а к б е т
Жаль. Хотів би я почути
Завжди відверту й мудру вашу думку
Сьогодні на нараді. Доведеться
Відкласти це. Повернетесь коли?

Б а н к о
Надіюсь до вечері повернутись.
Якщо ж пристане кінь, то доведеться
Позичити часину і у ночі.

М а к б е т
Не запізніться тільки на бенкет.

Б а н к о
Я встигну, мій володаре.

М а к б е т
До нас
Дійшли чутки про небожів кривавих.
В Ірландії і в Англії сховавшись,
Вони в убивстві батька не зізнались
І вигадки безглузді розпускають,
Що сіють скрізь сум'яття. Та про це
Ми завтра поговоримо на раді
І про державні справи. Прощавайте.
До вечора. Чи їде з вами син?

Б а н к о
Так, їде; і потрібно поспішати.

М а к б е т
Хотів би щиро доручити вас
Легким на ноги і надійним коням.
Щаслива путь!

Банко іде геть.
До сьомої години
Усі ви вільні. Ваше товариство
Іще милішим буде нам сьогодні,
Коли ми вдень побудемо одні.
Прощайте! До вечері. З вами бог!

Усі, крім Макбета і одного слуги, ідуть геть.
Послухай-но, з'явилися ті люди?

С л у г а
Так, мій король. Чекають за ворітьми.

М а к б е т
Веди сюди їх.
Слуга виходить.
Стати королем
Іще півділа. Треба міцно стати.
Страх перед Банко мучає мене.
В його природі є щось королівське,
Що викликає острах. Він відважний
І має розум, що його веде
Прямим шляхом до обраної цілі.
Кого з людей боюся? Лиш його.
Мій геній він пригнічує, як геній
Антонія гнітив постійно Цезар.
Відьом, що королем мене назвали,
Спитав про себе він, і нарекли
Вони його засновником родини
Майбутніх королів. Це значить: я
Ношу на голові вінець безплідний
І непотрібний скіпетр – у руці.
Не сину передам його, а вирве
Його чужа рука. Якщо це так,
Згубив я душу для нащадків Банко,
Убив Дункана доброго для них
І злістю я наповнив чашу миру
Лише для них! Віддав безсмертний скарб
Людського роду ворогу для того,
Щоб трон дістався їм, онукам Банко!
Ну ні! Спочатку з долею своєю
Я поборюсь не на життя – на смерть! –
Гей, хто там?
Входить с л у г а з двома в б и в ц я м и.
За дверима почекай.
Тебе покличу я.
Слуга виходить.
Це ви зі мною
Учора говорили?

П е р ш и й в б и в ц я
Так, мілорде.
М а к б е т
Чи ви слова обдумали мої?
Чи впевнились, що у нещастях ваших
Не винен я, як ви чомусь вважали,
А тільки він? Я докази навів,
Як вас ввели в оману, розорили,
І хто тому причина. Навіть дурень
Чи божевільний міг би зрозуміти
З моїх відвертих слів: це – справа Банко!

Д р у г и й в б и в ц я
Володаре, ви нам відкрили очі.

М а к б е т
Та я пішов і далі, бо позвав
Повторно вас. Чи ви такі терплячі,
Що кривднику прощаєте образи?
Шануєте ви так Святе Письмо,
Що молитесь за нього й за сімейство,
Хоч він вас гне додолу і грабує
І вас, і ваших ближніх?

П е р ш и й в б и в ц я
Ні, ми – люди.
М а к б е т
За списком ви вважаєтесь людьми.
Так спаніелів, пуделів, вівчарок,
Хортів і шавок – всіх гуртом зовуть
Собаками, хоча ціна їм різна.
Є серед них ліниві і проворні,
Для полювання і сторожування,
І відповідно якостям, якими
Їх наділила матінка-природа,
Крім родового імені – собака –
Іще й породу додаємо ми.
З людьми так само. І якщо у списку
Займаєте ви місце не з останніх,
Скажіть – і ви одержите роботу,
Що буде вам до серця і мені.
Ви ворогові зможете помститись
І разом заслужити нашу вдячність,
Тому що хворі ми, допоки Банко
Живий. Одужать зможем, як помре.

Д р у г и й в б и в ц я
Володаре, дісталось від людей
Мені ударів стільки, що готовий
На все, щоб їм помститись.

П е р ш и й в б и в ц я
Я також.
Засмиканий я долею. І згоден
Своє життя поставити на карту,
Щоб виправить чи втратити його.

М а к б е т
Ви знаєте, що ворог – Банко?

О б и д в а в б и в ц і
Так.
М а к б е т
Для мене він також – заклятий ворог,
І кожен крок його шляху земного
Встромляється, мов ніж, в моє життя.
Я міг би Банко знищити відкрито,
Для цього в мене воля є і сила,
Та нерозумно це. Не хочу втратить
Я наших спільних друзів. Я повинен
Любов їх зберегти, а доведеться
Ридать над тим, кого я сам убив.
Поважні є причини приховати
Від натовпу цю справу, ось чому
Я доручаю вам її.

Д р у г и й в б и в ц я
Готові,
Володаре, на все.

П е р ш и й в б и в ц я
Хоча б життя…
М а к б е т
Доволі. Я рішучість вашу бачу
І за годину сповіщу вам точно,
Де і коли у засідку вам сісти,
Щоб з певністю його підстерегти.
До ночі з ним потрібно покінчити,
Подалі від палацу, щоб підозри
На мене не упали. З ним поїде
І син його, неповнолітний Флієнс,
Який повинен зникнути також.
Нехай і він розділить долю батька,
Щоб знов не повертатися до цього.
Вирішуйте. Я зараз надійду.

О б и д в а в б и в ц і
Ми зважились, володаре.

М а к б е т
Нарешті.
Я вас покличу. Поки що ідіть.

Вбивці виходять.

Торги скінчились. Банко, почекай,
Іще сьогодні ти потрапиш в рай.
(Іде геть.)

Сцена четверта

Палац.
Входять л е д і М а к б е т і с л у г а.

Л е д і М а к б е т
Поїхав Банко?

С л у г а
Так, поїхав, пані,
Та має ще до ночі повернутись.

Л е д і М а к б е т
Піди до короля і передай,
Що хочу я із ним поговорити.

С л у г а
Так, пані.
(Виходить.)

Л е д і М а к б е т
Перемозі гріш ціна,
Як не дає нам радості вона.
І краще бути вбитим, ніж убити
І у тривозі невідступній жити.

Входить М а к б е т.
Навіщо, чоловіче, ти постійно
У роздумах гірких? Твої думки
Повинні би померти разом з тими,
Про кого мислиш.