Стівен Кінг - Воно

Дубей. Коли Рукатий показав їм на Меллона, Стів Дубей сказав, що іншого підара звуть Дон котрийсь-там і він якось взявся підвезти одного хлопця з Деррійської середньої, який голосував на дорозі, а потім намагався підбити клини до нього.

Меллон з Хагарті знову вирушили в бік цієї трійці, йдучи від «Кидай, поки не виграєш» до виходу з ярмарку. Пізніше Рукатий Ґартон казатиме офіцерам Х’юзу й Конлі, що він відчув образу через свою скривджену «громадянську гордість», коли побачив того йобаного підара в капелюсі з написом: «Я ♥ Деррі». Ідіотська була річ, той капелюх – паперова імітація циліндра, з верхівки якого стирчала, киваючи на всі боки, величезна пишна квітка. Ідіотичність цієї квітки вочевидь образила громадянську гордість Рукатого ще дужче.

Коли, обхопивши один одного рукою за талію, Меллон з Хагарті пройшли повз нього, Рукатий Ґартон викрикнув:

– Мені слід змусити тебе зжерти того капелюха, йобаний ти срако-бандит!

Меллон обернувся до Ґартона і, кокетливо лопочучи віями, промовив:

– Якщо вам хочеться щось пожувати, милесенький, я можу знайти для вас щось набагато смачніше за мого капелюха.

На цій заувазі Рукатий Ґартон вирішив, що він мусить переформатувати цьому підарові обличчя. У географії обличчя Меллона піднесуться гори й посунуться континенти. Ніхто досі не пропонував йому посмоктати корінця. Ніхто.

Він вирушив до Меллона. Друг Меллона Хагарті, стривожений, спробував потягнути Меллона геть, але Меллон не поворухнувся з місця, посміхаючись. Пізніше Ґартон скаже офіцерам Х’юзу й Конлі, що він був цілком упевненим, ніби Меллон був під якимсь кайфом. Таки був, погодиться Хагарті, коли цю думку йому перекажуть офіцери Ґарденер і Рівз. Він тоді був під кайфом від пари намазаних медом пончиків, які тільки й з’їв за весь день на ярмарку. Таким чином він був не в стані розпізнати реальну загрозу насильства, яку являв собою Рукатий Ґартон.

– Але треба було знати Ейдріана, – витирав очі серветкою Дон, заразом розмазуючи в себе туш. – Йому бракувало здатності набирати, ну, типу захисного обарвлення. Він був із тих дурників, які думають, ніби все насправді мусить обертатися на краще.

Йому мусило дуже сильно дістатися там і тоді, якби Ґартон не відчув, як щось торкнулося його ліктя. То був поліцейський кий із вмонтованим у нього ліхтариком. Рукатий повернув голову й побачив офіцера Френка Мекана, ще одного представника деррійської правоохоронної еліти.

– Не переймайся, дружочку, – наказав Мекан Ґартону. – Не лізь до чужих справ, облиш у спокої цих дрібних ґеєнят. Розважайся собі деінде.

– Ви чули, як він мене обізвав? – запитав гаряче Ґартон. Тепер до нього вже приєдналися Анвін із Дубеєм – вони вдвох, унюшивши неприємності, намагалися спонукати Ґартона піти на ярмарок, але Ґартон від них відмахнувся, готовий накинутися з кулаками й на них, якби вони наполягали. Його чоловіче достоїнство потерпіло образу, за яку, на його переконання, він мусив помститися. Ніхто не пропонував йому посмоктати корінця. Ніхто.

– Я не вірю, щоб він бодай якось тебе обізвав, – заперечив Мекан. – А от у те, що ти заговорив до нього першим, я повірю. Ну а тепер катай, синку. Мені не хочеться повторювати тобі це знову.

– Він обізвав мене педиком!

– Отже, ти переживаєш, що це може бути правдою? – запитав Мекан, схоже чесно цим зацікавившись, і Ґартон огидно спалахнув глибоко червоним кольором.

Під час цього діалогу Хагарті зі зростаючим відчаєм намагався відтягнути Ейдріана Меллона звідти геть. І от нарешті Меллон зрушив з місця.

– Бай-бай, коханчику! – нахабно кинув Ейдріан собі через плече.

– Замовкни, страхопуде, – обірвав його Мекан. – Забирайтеся геть звідси.

Ґартон було ткнувся до Меллона, але Мекан його перехопив.

– Я можу тебе запроторити, друже мій, – промовив Мекан, – а з тим, як ти поводишся, це може бути не така вже й погана ідея.

– Наступного разу, як я тебе побачу, ти в мене наплачешся! – заревів Ґартон услід парі, що віддалялася, і в його бік обернулися голови здивованих людей. – А якщо ти знову будеш у тім капелюсі, я тебе вб’ю! Нашому місту не потрібні такі підари, як ти!

Меллон, не обертаючись, поворушив пальцями лівої руки – нігті лаковані вишневим кольором – і ще трохи додав вихилястості своїй ході. Ґартон смикнувся знову.

– Ще один порух чи слово, і ти в мене опинишся під замком, – м’яко проказав Мекан. – Вір мені, хлопчику мій, бо я кажу саме те, що маю на увазі.

– Нумо, Рукатий, – промовив знічено Кріс Анвін. – Охолонь.

– Вам подобаються такі парубки? – спитав у Мекана, цілком ігноруючи Кріса та Стіва, Рукатий. – Га?

– Щодо гузнопхачів я нейтральний, – відповів Мекан. – Що мені насправді до смаку, це мир і спокій, а ти порушуєш те, що мені подобається, прищавий. Ну, а тепер бажаєш прогулятися зі мною чи як?

– Ходімо, Рукатий, – тихо промовив Стів. – Пішли, десь купимо хот-догів.

Рукатий пішов, поправляючи на собі майку та змахуючи волосся з очей. Мекан, котрий також давав свідчення на ранок після загибелі Меллона, розказував: «Останнє, що я почув, коли він зі своїми приятелями йшов геть, було: “Наступного разу, як я його зустріну, він серйозно постраждає”».

6

– Будь ласка, мені треба побалакати з матір’ю, – уже втретє промовив Стів Дубей. – Я мушу попрости її остудити мого вітчима, бо інакше, коли я повернусь додому, там буде ще те пекельне побоїще.

– Трохи перегодом, – відповів йому офіцер Чарлз Аваріно.

Обидва, і Аваріно, і його партнер Барні Моррісон, розуміли, що Стіву Дубею не вдасться сьогодні ввечері опинитися вдома, а можливо, й у чимало наступних вечорів. Схоже було, хлопець просто не усвідомлює, наскільки важка сталася пригода, що Аваріно не здивувався, коли пізніше довідався, що цей Дубей кинув школу в шістнадцятирічному віці. На той час він ще навчався у молодшій середній31 на Вотер-стрит. Згідно з тестами Векслера, які він здавав під час одного зі своїх трьох проходів через сьомий клас, рівень ай-к’ю в нього був 6832.

– Розкажи нам, що відбувалося, коли ти побачив, що Меллон виходить із «Сокола», – запропонував Моррісон.

– Ні, дядьку, краще я не буду.

– Ну, а чому ні? – спитав Аваріно.

– Я вже й так забагато наговорив, мабуть.

– Ти сюди й прийшов, щоб говорити, – сказав Аваріно. – Хіба неправда?

– Ну… йо… але…

– Послухай, – ласкаво почав Моррісон, сідаючи поряд із Дубеєм і тицяючи йому сигарету. – Ти вважаєш, ніби ми тут з Чіком любимо педиків?

– Не знаю я…

– По нас схоже, ніби ми любимо педиків?

– Ні, але…

– Ми тобі друзі, Стіві, – урочисто запевнив Моррісон. – І повір мені, тобі з Крісом і Рукатим саме зараз ой як потрібні всі друзі, які можуть лишень знайтися. Бо вже завтра кожна м’якосерда душа в нашому місті ґвалтом кричатиме, вимагаючи вашої крові, хлоп’ята.

Стів Дубей на вигляд нібито трохи стривожився. Аваріно, котрий майже всуціль читав мозок цього пелехатого сцикуна, запідозрив, що той знову думає про свого вітчима. І хоча Аваріно не мав жодної любові до маленької деррійської спільноти ґеїв – як і будь-який інший коп у департаменті, він би втішився, побачивши, як той «Сокіл» закривається назавжди, – він би радо особисто відвіз цього Дубея додому. Фактично, він би з радістю потримав би