Янг Роберт Франклін - Коли час лише починався, Янг Роберт Франклін

Спочатку корабель хилився поволі, потім почав падати все швидше. У такі моменти лісоруби зазвичай кричать: "Пішов!" Цього разу кричати було нікому, що не перешкодило гінкго благополучно завершити падіння. На багато кілометрів навколо поховалися ящірки, зарилися в землю черепахи, застигли, роззявивши рот, зауроподи. "БУММММ!" Карпентера разом з дітьми відірвало від колони, але він зумів обхопити їх і пом'якшити їх падіння своїм тілом. Від удару об перегородку спиною у нього захопило подух. І все занурилося в пітьму.

Через деякий час у нього в очах посвітліло. Він побачив обличчя Марсі, що схилилося над ним, на зразок маленького блідого місяця. Її очі були як осінні айстри після першого заморозку. Вона розстебнула йому комір і, плачучи, гладила його щоки. Він посміхнувся їй, насилу звівся на ноги і озирнувся. У радіорубці нічого не змінилося, але виглядала вона якось дивно. Потім він зрозумів: це тому, що він сидить не на палубі, а на перегородці. До того ж він все ще був сильно оглушений. — Я боялася, що ви померли, містере Карпентер! — крізь сльози говорила Марсі. Він наїжачив її золотаве волосся.

— Що, добре я тебе обдурив? Через двері, що тепер опинилися в горизонтальному положенні, до рубки увійшов Скіп, тримаючи в руках невеликий контейнер. Побачивши Карпентера обличча його освітилося радістю.— Я пішов за зміцнюючим газом, але, схоже, він вам вже не знадобиться. Ну і радий же я, що з вами нічого не трапилося, містере Карпентер!

— З вами, здається, теж? — запитав Карпентер і з полегшенням почув ствердну відповідь. Все ще трохи оглушений, він піднявся по плавно зігнутій перегородці до ілюмінатора і виглянув назовні. Сема ніде не було видно. Пригадавши, що канал телепатичного зв'язку все ще включений, Карпентер наказав трицератанку повернутися, а потім виліз через ілюмінатор, спустився на землю і рушив шукати тіло Холмера. Пошуки виявилися безуспішними. Карпентер вирішив було, що Холмер залишився живий і сховався в лісі. Але потім він наштовхнувся на одну з трясовин, якими рясніла місцевість. Побачивши її збаламучену поверхню він здригнувся. Ну гаразд — в усякому разі, тепер він знає, чиї це рештки. Вірніше, чиї це були рештки. В цей час з'явився Сем. Він наблизився важкою риссю, обігнувши трясовину, вчасно помічену його навігаційними приладами. Карпентер поплескав ящурохід по голові, на якій не залишилося анінайменших слідів від недавнього зіткнення з посадочною стійкою, потім вимкнув телепатичний зв'язок і повернувся в корабель. Марсі і Скіп стояли біля ілюмінатора і не зводили очей з неба. Карпентер озирнувся і теж подивився вгору. Над горизонтом виднілися три темні плямочки. Тут в голові у нього остаточно прояснилося, він схопив обох дітей в оберемок і допоміг їм спуститися на землю. — Біжіть до Сема! — крикнув він. —Швидше! Сам він кинувся вслід, але, не дивлячись на свої довгі ноги, не міг за ними встигнути. Вони встигли добігти до ящурохода і дерлися в кабіну, а він не пробіг ще і півдороги. Птеранодони були вже близько — він бачив на землі їх тіні, що швидко його наздоганяли. Але він не помітив під ногами невелику черепаху, яка щосили прагнула забратися у нього з дороги. Він спіткнувся об неї і розтягся на землі. Піднявши голову, він побачив, що Марсі і Скіп вже закрили ковпак Сема. А через секунду він заціпенів від жаху: ящурохід зник! І раптом на землю лягла ще одна тінь — така величезна, що вона поглинула птеранодонів. Карпентер обернувся на бік і побачив космічний корабель — він опускався на рівнину, немов якийсь позаземний хмарочос. У ту ж мить з його верхньої частини вилетіли три веселкових промені. "ПФФФТ! ПФФФТ! ПФФФТ!" І всі три птеранодона зникли.

Хмарочос незграбно приземлився, відкрив люки розміром з парадний під'їзд і викинув трап шириною з тротуар П'ятої авеню. З люка по трапу рушила Підмога. Карпентер поглянув в інший бік і побачив, що Сем знову з'явився на тому самому місці, де зник. Ковпак відкинувся, і з кабіни з'явилися Марсі і Скіп в клубах голубуватого диму.

Карпентер зрозумів, що відбулося, і в думках назавжди розпрощався з двадцять другим століттям.

Діти підбігли до нього в той момент, коли командувач Підмогою виступив перед фронтом свого війська. Воно складалося з шести здоровенних марсіан в пурпурних тогах, з суворими обличчями і розпилювачами в руках. Командир був ще здоровеннішим, в ще більш пурпурній тозі, з ще суворішим обличчям, а в руці у нього було щось на зразок чарівної палички, які бувають лише у фей. Він окинув Карпентера недобрим поглядом, потім таким же недобрим поглядом окинув обох дітей. Діти допомогли Карпентеру звестися на ноги. Не те щоб він фізично потребував допомоги — просто він був приголомшений стрімкою зміною подій і трохи розгубився. Марсі плакала. — Ми не навмисне зламали Сема, містере Карпентер, — ковтаючи слова від хвилювання, говорила вона.— Але, щоб врятувати вам життя, залишалося тільки одне — стрибнути назад на чотири дні, дві години, шістнадцять хвилин і три і три чверті секунди, пробратися на борт корабля викрадачів і дати радіограму Космічній поліції. Інакше вони не достигли б вчасно. Я повідомила їх, що ви потрапили в біду і щоб у них були напоготові веселкомети. А потім, якраз коли ми хотіли повернутися в сьогодення, у Сема зламався часовий двигун, і Скіпу довелося його лагодити, а потім Сем все одно перегорів. Пробачите нас, будь-ласка, містере Карпентер! Тепер ви більше ніколи не зможете повернутися в 79.062.156 рік, і побачити міс Сендз, і...

Карпентер поплескав її по плечу. — Нічого, крихітко. Все гаразд. Ви правильно зробили, і я вами пишаюся. Він захоплено покрутив головою. — Це ж треба було все так точно розрахувати! Усмішка пробилася крізь сльози, і сльози висохли. — Я... я ж непогано рахую, містере Карпентер. — А перемикач ввімкнув я! — втрутився Скіп. — І часовий двигун полагодив теж я, коли він зламався! Карпентер усміхнувся. — Знаю, Скіпе. Ви обидва просто генії.

Він повернувся до рослого марсіанина з чарівною паличкою в руках і помітив, що той вже вдягав у вуха сережки.

— Я вважаю, що такий же зобов'язаний вам, як і Марсі зі Скіпом, — сказав Карпентер.— І я вельми вдячний. А зараз мені, боюся, доведеться просити вас ще про одну допомогу — узяти мене з собою на Марс. Мій ящурохід перегорів, і відремонтувати його можуть тільки фахівці, і лише в надзвичайно науковій майстерні зі всіма особливими пристосуваннями. З цього виходить, що я позбавлений будь-якої можливості зв'язатися з часом, з якого я сюди прибув, або в нього повернутися.

— Моє ім'я Гаутор, — сказав здоровенний марсіанин і повернувся до Марсі.— Виклади мені зі всією стислістю, на яку ти здатна, все, що відбулося починаючи з твого прибуття на цю планету і до цього моменту. Марсі покорилася. — Так що ви бачите, сер, — закінчила вона, — допомагаючи Скіпу і мені, містер Карпентер опинився в дуже важкому становищі. Повернутися до свого часу він не може, вижити в цьому часі — теж. Ми просто змушені узяти його з собою на Марс, і все.

Гаутор нічого не відповів. Він недбалим жестом підняв свою чарівну паличку, спрямував її на лежачий корабель викрадачів і повернув рукоятку. Паличка зажевріла яскравими зеленими і синіми вогнями. Через декілька секунд з хмарочоса вилетів веселковий сніп вогню, впав на корабель викрадачів, і з кораблем відбулося те ж, що і з трьома птеранодонами. Гаутор обернувся до своїх людей. — Проводіть дітей на борт поліцейського крейсера і забезпечте їм належну турботу. Потім він повернувся до Карпентера.

— Уряд Великого Марса висловлює вам вдячність за надану послугу — порятунок двох його майбутніх безцінних громадян. Я дякую вам від його імені. А зараз, містере Карпентер, прощавайте. Гаутор відвернувся. Марсі і Скіп кинулися до нього.

— Ви не можете його тут залишити! — закричала Марсі.— Він загине! Гаутор дав знак двом марсіанам, до яких тільки що звертався. Вони стрибнули вперед, схопили дітей і понесли їх до корабля-хмарочоса. — Почекайте, — втрутився Карпентер, трохи спантеличений новим поворотом подій, але ще не втративший надії.-Я не благаю про порятунок мого життя, але якщо ви приймете мене в своє суспільство, я можу принести вам деяку користь. Я можу, наприклад, навчити вас подорожувати в часі. Можу...

— Містере Карпентер, якби ми хотіли подорожувати в часі, ми вже б і самі цьому навчилися. Подорож в часі — заняття для дурнів. Минуле вже трапилося, і змінити його не можна. Так чи варто намагатися? Що ж до майбутнього — потрібно бути ідіотом, щоб прагнути дізнатися, що буде завтра.

— Ну гаразд, — сказав Карпентер, — тоді я не винаходитиму подорож в часі, триматиму язика за зубами, житиму тихо-спокійно і стану зразковим громадянином. — Не станете, містере Карпентер, і ви самі це чудово розумієте. Для цього вас потрібно десентименталізувати. А по виразу вашого обличчя я можу сказати, що ви ніколи добровільно на це не погодитеся. Ви швидше залишитеся тут, у вашому доісторичному минулому, і тут загинете. — Раз вже на те пішло, мабуть, я так і зроблю, — відповів Карпентер.— Навіть тиранозавр порівняно з вами — просто філантроп, а вже решта всіх динозаврів, і ящуротазові, і птахотазові, не в приклад людяніше. Але, мені здається, є одна проста річ, яку ви могли б для мене зробити без особливого збитку для свого десентименталізованого душевного спокою. Ви могли б дати мені якусь зброю замість тої, що знищив Холмер.

Гаутор похитав головою. — Якраз цього я і не можу зробити, містере Карпентер, тому що зброя легко може бути виявлена разом з вашими рештками, і відповідно я буду відповідальним за анахронізм. Один такий анахронізм вже частково на моїй совісті — труп Холмера, який ми не можемо витягти. Я не хочу ризикувати і брати на себе нову відповідальність. Як ви думаєте, чому я знищив корабель викрадачів?

— Містере Карпентер!— крикнув Скіп з трапа, по якому його з сестрою тягли двоє марсіан. — Можливо, Сем не зовсім перегорів? Можливо, у нього ще вистачить сил хоча б надіслати назад банку зайчатини? — Боюся, що ні, Скіпе, — крикнув у відповідь Карпентер.— Але нічого страшного, хлоп'ята. Не турбуйтеся за мене — я переб'юся. Тварини завжди мене любили, адже ящури — теж тварини.