Шеклі Роберт - Царська воля, Шеклі Роберт

Просидівши дві години навпочіпки під прилавком з посудом, Боб Грейнджер відчув, що в нього отерпли ноги. Він ворухнувся, бажаючи непомітно змінити позу, й замашна ключка для гольфа з грюкотом скотилася з його колін на підлогу.

— Тсс,— прошепотіла Джейніс, вона міцно стискала залізного патика.

— Не думаю, щоб він з'явився,— сказав Боб.

— Сиди тихенько, любий,— знову пошепки відповіла Джейніс, напружено вдивляючись у темряву.

Досі ніяких ознак появи злодія не було. Але ось уже цілий тиждень він приходить сюди щоночі, таємниче викрадаючи генератори, холодильники й кондиціонери. Таємниче, бо не ламав замків, не вирізав віконного скла й не лишав слідів. І все-таки якимось чудом він забирався в крамницю і кожного разу завдавав чималих збитків їхньому майну.

— Навряд чи з нашої витівки що-небудь вийде,— зашепотів Боб.— Кінець кінцем, якщо людина спроможна понести на спині генератора вагою в кілька сотень фунтів...

— Нічого, впораємось,— заперечила Джейніс з певністю, завдяки якій свого часу одержала чин старшого сержанта Жіночого мотопіхотного корпусу.— Окрім того, повинні ж ми якось припинити його наскоки: адже через це доводиться відкладати наше весілля.

Боб кивнув. На свої армійські заощадження вони з Джейніс відкрили в рідному містечку універсальну крамницю й мали на меті побратися, лиш тільки дозволять прибутки. Але ж якщо зникають холодильники й кондиціонери повітря...

— Здається, я щось чую,— кинула Джейніс і зручніше перехопила патика.

Десь у крамниці почувся ледь вловимий шурхіт. Вони затамували подих. Потім долинули приглушені кроки — хтось ступав по лінолеуму.

— Коли він вийде на середину зали,— прошепотіла Джейніс,— вмикай світло.

Нарешті вони розгледіли в темній залі якусь чорну пляму. Боб увімкнув світло й крикнув: "Стій! Ані руш!"

— Не може бути! — охнула Джейніс, мало не впустивши патика. Боб оглянувся й конвульсивно ковтнув повітря.

Перед ними стояв крем'язень зростом на добрих три метри. На його лобі чітко проступали ріжки, за спиною тріпотіли манісінькі крильця. Одягнутий він був у шаровари з грубої бавовняної тканини індійського виробництва та білий спортивний светр з червоними літерами на грудях: "Політехнічний ім. Ібліса". На величезних ножищах красувалися поношені білі черевики з оленячої шкіри, а світле волосся було підстрижене йоржиком.

— Прокляття,— вилаявся непроханий гість, побачивши Боба й Джейніс.— Так і знав, що треба було прослухати в університеті курс невидимості.

Він обхопив руками живіт і надув щоки. Вмить ноги його зникли. Велетень продовжував дути з усієї сили, аж поки став невидимий і живіт, одначе далі діло не пішло.

— Не вмію,— винувато сказав він і видихнув усе повітря. Живіт і ноги знову окреслились.— Хисту не вистачає. Прокляття!

— Що тобі треба? — спитала Джейніс, грізно випроставшись на всі свої півтора з невеличким лишком метра.

— Що треба? Зараз зміркую. Ага, вентилятора! — Він перейшов залу й легко підняв з підлоги великого вентилятора.

— Стій! — крикнув Боб. Він підійшов до велетня, тримаючи напоготові ключку для гольфа. Джейніс визирала з-за його спини.— Цікаво, куди це ти з ним вирядився?

— До царя Алеріана,—відповів велетень.— Він забажав мати вентилятора.

— А, забажав, он воно що! — спроквола мовила Джейніс.— Ану постав на місце! — Вона замахнулася на нього патиком.

— Але ж я тут ні до чого! — заперечив велетень, нервово потріпуючи крильцями.— Цар його забажав.

— Тоді нарікай на себе,— крізь зуби процідила Джейніс.

Після служби в армії, де вона ремонтувала мотори для джипів, Джейніс була в чудовій формі, незважаючи на малий зріст. Вона уперіщила велетня патиком. При цьому її світле волосся безладно розвіялось.

— Гех! — вигукнула Джейніс. Патик відскочив од голови дивного створіння, трохи не зваливши дівчину, з ніг. Тієї ж миті Боб замірився ключкою, цілячись полічити велетневі ребра.

Ключка прошила велетня наскрізь і, підскочивши, впала на підлогу.

— На феру сила не діє,— зніяковіло пояснив велетень.

— На кого? — перепитав Боб.

— На феру. Ми доводимось двоюрідними братами джіннам, а по жіночій лінії нам родичі деви.— Він знову попрямував до центру зали, затиснувши вентилятор у широчезному кулаці. А тепер, з вашого дозволу...

— Це демон? — Від здивування Джейніс роззявила рота. В дитинстві батьки забороняли їй слухати казки про демонів і привидів, і Джейніс виросла тверезою реалісткою. Вона вправно ремонтувала будь-які механізми — такий був її внесок у діловій співдружності. Усе ж хоч скільки незвичайне вона передовіряла Бобові.

Боб, вихований на щедрих порціях Берроуза[1] й "Чарівника із Смарагдового Міста", виявився легковірніший.

— Ви хочете сказати, що вийшли з "Тисячі й однієї ночі"? — спитав він.

— Та ні ж,— наморщився фера.— Арабські джінни доводяться мені двоюрідними братами. Усі демони кревні між собою, але я — фера, з роду ферів.

— Будьте ласкаві,— шанобливо звернувся Боб до гостя,— скажіть, для чого знадобилися вам генератор, холодильник і кондиціонер повітря?

— Охоче і з задоволенням,— відповів фера, ставлячи вентилятор на підлогу. Він понишпорив рукою у повітрі, знайшов те, що шукав, й усівся на порожнечу. Потім схрестив під собою ноги й зашнурував тугіше одного черевика.— Тижнів три тому я скінчив політехнічний коледж імені Ібліса,— почав він оповідати.— І, звичайно, тоді ж подав заяву на державну цивільну службу. Споконвіку мої предки були урядовцями, так уже в нашому роду повелося. Ну, а заяв, як завжди, була ціла купа, так що я...

— На державну цивільну службу? — перебив Боб.

— Еге ж. Це державні посади — навіть джінн чарівної Аладдінової лампи був урядовцем. Треба, бачте, тримати спеціальну пробу...

— Не тягни,— попросив Боб.

— Так ось... Заприсягніть, що це лишиться між нами... Я одержав роботу по знайомству.— Гість спалахнув з ніяковості, й щоки його стали оранжеві.— Мій батько — член пеклової Ради — пустив у дію всю силу свого впливу. Мене наставили ферою Царського кубка, поминувши 4 000 фер з ученими ступенями. Знаєте, це велика честь.

Усі помовчали, й фера заговорив знову.

— Треба признатись, я не був добре підготований,— мовив він сумно.— Фера кубка повинен бути митцем у всіх галузях демонології. А я тільки-тільки з студентської лави, та ще з посередніми оцінками. Але мені, певна річ, здавалося, що я з будь-чим упораюсь.

Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі.

— Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами,— спохватився він і зіскочив з повітря, ставши на підлогу.— Ще раз прошу вибачити.

Він підняв з підлоги вентилятора.

— Хвилинку,— зупинила його Джейніс.— Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора.

— Якоюсь мірою,— відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору.

— Скажи,— поцікавилась Джейніс,— а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною.

— Він досить маєтний монарх.

— Тоді чому він не платить за цей мотлох,— поцікавилася Джейніс.— Для чого йому потрібне обов'язково крадене?

— Ну,— промимрив фера,— йому просто ніде купити.

"Якась відстала східна країна",— подумала Джейніс.

— Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мат з ним діло,— сказала вона вголос.

— Усе це надзвичайно незручно,— ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий.— Шкода, що я не можу стати невидимкою.

— Викладай,— не вгамовувався Боб.

— Якщо хочете знати,— похмуро відповів фера,— цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте двотисячним роком до вашої ери.

— Тоді як же...

— Та почекайте! — розсердився молодий фера.— Я вам усе поясню.

Він витер спітнілі руки об білий светр.

— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок,— те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестра. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? "Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац прохолоду".

Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.

Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю "Клімат". Заклинання виявились надто складні для мене. Просити в когось допомоги я не міг. Адже це означало заявити про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я вернувся по холодильник. Потім...

— І все це ти підмикав до генератора?— спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання.

— Так. Я, можливо, не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.

"А в нього кінці з кінцями сходяться",— подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно...

— Ні, не розумію,— сказала Джейніс.— У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?

— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові,— підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою.

"Може, ацтекський,— думав тим часом Боб,— хоч у цьому мало вірогідного..."

— Що ж,— порадила Джейніс,— звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати великий універсальний магазин у столиці.

— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові,— пояснив фера.— Він підняв вентилятора.— Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім'я моє буде приречене на забуття.

І він зник.

Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялись.

— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис.— Демони! Фери!

— Доведеться тобі повірити,— стомлено обізвався Боб.— Адже ти бачила своїми очима.

— Не можна вірити всьому, що бачиш,— твердо відповіла Джейніс.