Федькович Юрій - Довбуш, Федькович Юрій

сій

Найшов хреста отсего тайну я

Записану. І три ще дні, о доню,-

А той старий Єгипет світлим своїм

Вітає нас вінцем!

 

Чора

Нам добре й тут!..

 

Морган

Бо молодий той гу́цульський стрілець так

До серця ти пристав? О доню, доню!

Давно вже я тобі сказать хотів,

Заборонить хотів, єсли б тобі я

Заборонить лиш міг що та не знав,

Що боронить любі́ - то все одно,

Що у огонь оливи сипать!..

 

Чора

Батьку!

 

Морган

Бо гуцул - щирий, добрий; в него двері

Не за́перті ніколи чужинце́ві;

Він ділить з бідним свій остатній кусень

І груди свої накладає за

Покривдженим. Але єго люба́ -

То поломінь соломи, що, як буйно

Палахла - так без сліду і загасла!

Хіба ж та мая рожа не прекрасна?

А може, ж того мотиля она

Прибить до свої несповітої

Краси хоть на годинку? На минутку?

Се гу́цульська люба́! О доню, доню!

Озьми собі лиш ту нещасну Сою

За примір!..

 

Чора

Нашу Сою? Що се з нев?

 

Морган

Ти знаєш ю, дитино, але як

Тепер ти знаєш ю: отрійницю,

П’яницю. Тим она давно не була,

А була молода, і добра, і

Хороша,- як би й ти,- і много наших

Найліпших парубків старалося

О ню. Але она усіх від себе

З погордов і з поругов відвертала,

Бо гу́цульський легінь оден найславний

Сподобав був ся їй, а вна єму.

Коби ж ю був любив хоть... але нє!

Бо, звівши ю з розуму, понехав

І сам любив княгиню гуцульську...

 

Чора

Чи лиш не матір тої, що тепер

У горах літує?.. Але що далі?

 

Морган

Та що ж би далі було, моя доню?

Прийшло, як мусило в конець прийти:

Княгині чоловік, прегордий граф оден,

Довідався - велів зухвалого

Легіника спіймати і живцем

Спалити...

 

Чора

Ізідо! А Соя що?

 

Морган

Що видиш... Доню, доню! Стережися

Тих гуцулів! О, стережися, доню!..

О доню,- стережись їх як огню!..

 

Чора

То Соя...

 

Морган

Тихо будь! Мені здрімалось.

Най трохи припічну, бо сеї ночі

Одно велике діло ще мя жде:

Мій хрест се виручить з рук Ті́фона

Червоного - право́рога блага!

А се трудна є річ! Така трудна,

Що не оден ю мусив заплатити

Душев!!!

 

Чора

О божества!

 

Морган

Благай їх, доню!

Благай, благай їх, доню, о, благай!

Нехай тебе сокотя - а найпаче

Від гу́цульськой люби́!..

(Хилиться на скриню і усипає. Хрест виповзає му з рук і паде на землю.)

 

Чора

(подумавши)

Чи ж може бути!?

О Ізіс! О Озіріс!.. Але нє!

Що батько мій та може знати о

Любі́? Се ж ні книжки, ні гірогліфи!

Але єсли - єсли він правду се

Мені казав? Єсли би гуцул не

Умів, не міг любити так, як се

Люб’яще наше серце розуміє?

Єсли любов у того гу́цула -

Лиш іграшка пуста? сваволя лиш?

О, змилуйтесь, боги! Бо я би мусила

Загинути, як іскорка та бідна,

Що вна - сама з огню - лиш при огневі

Одному жити може або гине!..

І хто ж би сему винен, як не я

Сама, що у любовній ме́дості

Ніколи о любу́ го не питала,

Бо думала, що отака люба́,

Котра ще вперед мусить ся питати,

І присягатись, і божитися,-

На того брехача похожа, що

В усіх людей вже віру потеряв.

Але най так се буде: нині я

У него запитаюсь! А єсли

Він свою Чору вже не любить, то

Від Чори й на́ріку він не почує!..

Тут ріки і широкі, і глибокі,

Тож вистачать на холодну́ могилу

Для бідної циганки!.. Але як

Мене він любить?.. О, тогді, тогді -

Що в мене діадеми, що корони?

Що всі престоли славних фараонів?

Що сонечко? Що світа світ? Що рай?

Що рожі всі маєві, що сам май?

Сонні мари́!..

Люба́ - лиш то сокровище єдине,

Що за любу́ - любу́ дає у зміну!

Себе́ за се́бе! волечку за волю!

І рожев світ сей стелить доокола!..

(Надворі чути два набої.)

Се що? Мій Лесь!..

(Зодригаєсь.)

 

П’ЯТА СЦЕНА

 

 

Довбуш. Ті, що перше.

 

Довбуш

Ти зодригнулася?

З якої се причини?

 

Морган

(заспаний)

Доню!

 

Чора

Чую!

 

Морган

Іди та подивись: се Тіфон там

Іде!

 

Чора

Се мій Олекса!

 

Морган

Вийди, кажу!

Се Тіфон там іде!!

 

Чора

Які ж бо ви

Дивні!..

(Пріч.)

 

ШОСТА СЦЕНА

 

 

Ті, що лишилися.

 

Морган

Се так! Се Тіфон там іде,

Бо се єго є ніч!..

(Усипає.)

 

Довбуш

Ніч кари на

Сю душоловицю!

(Подумавши.)

А що се я -

Не также душоловець? Ще і з тих

Найгірших - як той злодій, що у баби

Жебрущої хліб з торби украде!

Бо що їй скажу? Як той смутчий хрест

У неї видурю? А мушу в неї

То витуманити, бо слово дав -

То моє слово честі, слово мужа,

Що більш значи́ть, як сто таких хрестів.

О, я би рув а рув -