Федькович Юрій - Довбуш, Федькович Юрій

class="p1" style="">Питатимеш у него! Розумієш?

(Крутиться наокола, неначе що шукає.)

А так!..

(Голубить збанок до себе.)

Збаночку мій!.. Мій ти збаночку!..

(П’є лакомо.)

Се - охолода се! А Сої треба!..

Бо ті мари́ прокляті, що в одно

У мене душі правя... Сої треба!..

(П’є.)

А вже ніхто так, як старий той Дзвінка,

Се чваниться мені! Пріч, кажу ти!

Що? Я!? Се твоя жінка, а не я!

Ти ж, предці, ю купив у мене! Нє?

Ге, Чоро! Відьмо, де ти!?

 

Чора

Та ж я тут!

 

Соя

Тут? Добре, добре, доню! А де ж він -

Хороший твій стрілець?

 

Чора

Мій Лесь? О, щоб

Тобі віддячитись!..

 

Соя

Мені? Та за що?

Ти ж, предці, заплатила ми за тайну!

Та й Дзвінка заплатила - золотом!

Ой, то ж тото леліло!.. Але ж бо

І варт го було! Що твій волосочок

Перепалить - уже й по нему: фіть!..

 

Чора здригається.

 

Яке страшне тут, доню? Чей же не

Отрій? Ти, чмуте, ти! Отрій є вірний!

Нас не заводить так, як гуцули́ ті!

А як тобі для тво́єго стрільця

Зваро́чку треба буде...

 

Чора

Що плетеш?

Олексик мене любить!

 

Соя

Доню, доню!

Він і мене любив!..

 

Чора

Хто? Мій Лесько!?

 

Соя

І справді, що на него саманав!

Але они усі собі подібні -

Усі-усі! Як гу́цульська люба́!

(П’є.)

 

Чора

Та гуцульська

Люба? Яка ж она?

 

Соя

Ще будеш знати!

Ще будеш знати, доню! Але будь

Здорова! Бо з отсего зіллячка

Зваро́к варити мушу - нині ще!

Дзвіно́к жиє чимало!..

(Обертаєсь до відходу, але, уздрівши ватрак, зупиняєсь, переполошена.)

Га! Се що!?

 

Чора

А ти ж не знаєш? Батьків се ватрак,

Де день і ніч огонь горить великий,

Бо так єму до знахарського діла

Потрібно.

 

Соя

Що за жар, за половінь!..

Як тої пре-пре-прежасної ночі,

Коли го в піч метали!..

 

Чора

Як? Кого?

Кого у піч метали?

 

Соя

Як ти брешеш!

Хто міг єго отсе у піч метати?

Він сам у него скочив!..

 

Чора

Але хто?

 

Соя

Дурнасо ти! То ти не виділа!?

Як лев, собі стоїть! А в тій минуті,

Коли го посіпаки хочуть брати,

Він вириває свій турецький ніж

З-за череса собі - і го садить

Устеклому се графові у серце

Аж по самі черена!

 

Чора

Ізіс! Ніж!?

 

Соя

Аж по самі черена, кажу ти!

Той ніж відтак понесли до графині -

Єго любаски се - іще гарячий

Від тирби єї мужа...

 

Чора

До якої

Графині се?

 

Соя

Усе, усе забула!.

(П’є.)

Але нічо тото! Ще і для Сої

Десь зіллячко росте!.. Ти ж не забудь

Питатися про хрест! Все треба в світі!

І, як та Соя,

З кождіського цвітку́ зварок варити вміти!..

(Пріч.)

 

ЧЕТВЕРТА СЦЕНА

 

 

Чора сама. Зараз відтак Морган.

 

Чора

Нещасна ти!.. Та що она казала?

Аби про хрест у батька запитати?

Я се давно хотіла, та усе

Не сміла. Але де ж він нині так

Бариться? Га! іде вже...

 

Морган

(ще за подрев)

Де ти, доню?

 

Чора

(біжить до него)

Я тут! Поволі лиш - я поведу вас...

 

Сліпий Морган: великий золотий хрест на ланцюжку у лівій, а знахарський бичик у правій руці. Чора проводить єго до скрині направо, світить каганці; сідає коло скрині наліво, де зачинає прибиратись і строїтись.

 

Морган

Чи пізно вже?

 

Чора

Вже по опівночі.

 

Морган

То на годинку задрімаю. Скоро ж

Ти світову уздриш - то мя збуди,

Бо ввесь мій труд за двадцять рік й оден

Пропав би.

 

Чора

Батечку?..

 

Морган

Питайся!

 

Чора

Що

Отсе за хрест, що ви, як кажете,

Вже років двадцять а оден над ним

Працюєте в одно, в одно у книгах

Старих тих смотрите - так, що над ними

І вид ваш пострадали? Що се діло

Є знахарське - то я й сама уже

Покмітила. Але велике мусить

І важне буть оно, бо муж, як ви,

Над ним не розпадавсь би так?..

 

Морган

О доню!

У моєму віку дні не на те,

Аби у іграшках марних терять їх!

Велике-превелике моє діло!

Ще три дні лиш - а я владикою

Всіх духів! Ще лиш три дні - а я цар

Над усіма царями: крушу скіптри

І роздаю корони! Ще лиш три дні -

А моя добра Чора ме сіять

У славі своїх пра́отець: в короні

Тих давніх фараонів!

 

Чора

Фараони ж

Нам праотці були? Яким же ж ділом

Узялись ми в сих горах, в сих чужих?

 

Морган

О, не питай мя, доню! Як пісок

Сахари, що самум той ним мете,

Отак і доля розмела наш нарід

По світі, і нам більше не осталось -

З корони, царства, слави не осталось,-

Як книга ся одна. Але й за ню

Богам да буде честь! Бо в книзі