Федькович Юрій - Як козам роги виправляють, Федькович Юрій

Федькович Ю.

ЯК КОЗАМ РОГИ ВИПРАВЛЯЮТЬ

Фрашка в 1 відслоні

(Вільно за Шекспіровою драмою «Як пурявих уговкують») 1

Катря, Олена, Сеня - дівчата з Заставної.

Тодір Лиховоля - їх отець.

Іван, Стефан - парубки з Заставної.

Василь Недобрюк - парубок,

Дмитро, Векла - його стариня,

Гриць - його слуга,

Дружба, Просатар - всі з Дорошівців.

Весільні гості, бояри, музики.

Дія ведеться то в Тодоровій, то в Дмитровій хаті, то на базарі у Заставні.

Базар у Заставні. Серед базару стоїть Василь.

Василь (співає).

Най ся женить, хто си хоче,

Я тим голов не клопочу

Та й не буду клопотати,

Бо ми воля - не до ката.

Дівка як в вітця дівує,

То ніхто її не чує;

Така тиха та благая,

Що казав би-сь: вона з раю.

Та як рубом голов вкриє,

То казав би-сь, що їх три є;

Три чортики, ще й з лабами:

О, не раз ночуй за брамов!

Бо як стане тя лоточить,

То вивалиш тільки очі,

А як швидко де не бризнеш,

То й тусанів гарних лизнеш!

Хіба я отсе не правду кажу, чи що? О, я оперед такого великого панства брехні торанити не буду, бо на другий раз сюда і зазирнути би не прийшли, не то що! Дівка, доки не віддана, то сховає свої пазурики, неначе та кіточка: присягав би-сь, що там тобі і одної пазуриночки немає! Та по весіллю... Ох тобі лишенько!., покаже їх тілько, що лиш очі вивалиш, як баньки. Та я про себе не боюсь, щоби я їх борзо не поперетинав, бо мого батька недаром люди Недобрюком назвали,- а син в батька вдався, та ще й як! За теє ж не хоче за мене в [Дорошівцях] 2 й найпуща дівка піти, бо боїться. А я на збитки сюди, у Заставну, пішов нібито на обзорини: може би, хоть тут яке диво запопасти - богдай з одним оком. А про пазурики, як казав, мені не страшно, бо вмію гарно обтинати... А цить же: хтось іде? Три дівці! А які гарні та убрані! Мабуть, не бідолахів дочки! Гм.

Катря, Олена і Сеня надходять.

Василь. День добрий вам, молоді дівчата!

Катря. Молоді чи не молоді, а тобі, смаркачу, засі нам день добрий казати, бо ми з тобою на пиві не були та ні в твого смутчого батька на храму - чорт його знає, хто він. А коли не знаєш, як таким цапам, як ти, у Заставні роги виправляють, то зараз видітимеш! Дурню один! Пройдисвіт! Дражни псів!

Минають.

Василь. Гречне ваше слово, панночко! Привіт у Заставній не згірший, ніщо й казати; та зате мені вподобалась, що хоть свої пазурики не ховає, але по правді показує. Та діськи! Мені вподобалась, без жарту! Ті преанахтемські пазурики набік - дівка, як вермінка! (Лоскає язиком.) Та що би то за слава та за диво було, коли би я такій кралі пазурики пообтинав - а то з коріньом!? Сміха на всю губу!.. Сватаю, єй-богу, сватаю! Та відки ж я довідаюсь, чия вона? От, слава богу, онде ідуть Іван та Стефан, давні мої знакомі,- они і знатимуть, чия тото така гординя неприближуща. Ходіть, ходіть, братчики!

Іван і Стефан надходять.

Іван. І слихом слихати, і видом видати! Прецінь, хоть раз давній наш побратимко у нашу Заставну заблудив! Ми вже думали, що, у війську бувши, нас зо шумом позабував. Як нам ся маєш? Як живеш? Чого так гориш, неначе кропивою обжарений?

Василь. Чорт йому! Такі-то у нас дівки пекучі, що то й кропиви не треба, не то що! Дала мені гарний «добрий день», ніщо й казати! О, тота там, усередині, що очі у її світять, неначе дорогий камінь, чи що. Та коби хоть не така гарна та убрана! А до чоловіка аж скобоче, дивлячись! Як сю не візьму, то й женитись не буду - от що!

Стефан. Вовк шерсть тратить, а натуру не тратить. Який був давно палкий та прудкий, такий і тепер,- і в війську нічого з ним не порадили. А гарна би то парка була, ніщо й казати! Она би до тижня по шлюбові ходила з обломленими руками, а ти - з розваленою головою та видряпаними очима. Ха-ха-ха! Та коли лиш тебе кортить, то і сьогодня висватаєш. А старий тобі до гарця червоних віна ще й ноги цілував би, не то що, бо у нашому селі нема таких дурнів, щоби їх кортіло за мамону собі чорта на голову брати. Ти думаєш, що я отсе жартую? Старий при людях казав, що хто би йому біду з хати взяв, тому відразу дає шість тисяч червоних, а худоби - кілько сам хотітиме.

Василь. Я сватаю! Їй-богу, сватаю,- дійся божа воля!

Іван. Коли так, то будемо собі шваграми усі три, як тут стоїмо. Бо я люблю Олену, а Стефан - Сеню. Старий би з радої душі їх за нас дав, але каже, що доки гризи з хати не збудеться, то