Сергій Ухачевський - Чужа гра

Швець був під мухою і збирався їхати на презентацію якоїсь ура-патріотичної збірки поезій.

— Пошли туди Заваду, він таке любить, — порадив Гуцул.

— Я дружив з тими людьми, бл, якось незручно, — загриміло у трубці…

— Ми маємо вирішити питання державної ваги!

— Як відверто, то не хочу їх видіти, мать їх! Зараз стануть канючити гроші…

Швеця він знав із студентських років, Теодор Данилович залишився аспірантом на кафедрі, але кар'єри не зробив, бо пив, водився з місцевою богемою, писав ліричні вірші, що їх час від часу публікували в місцевих газетах. Вдруге доля звела їх на мітингу Руху у 1988 році. Швець без мегафону з трибуни закликав до повалення комуністичного режиму. А після мітингу запросив Гуцула випити за вдало проведену акцію. Потоваришували. Швець залучив його до роботи у проводі Руху, потім на виборах вони пройшли у депутати обласної Ради, а в 1995 році Данилович був призначений головою облдержадміністрації і Гуцула взяв заступником.

Зараз Швець виглядав поганенько. Вранці невдало похмелився, заснув за столом, прокинувшись, був злий. Коли вирішив у спілку письменників не їхати, настрій покращився; заодно й Заваду ощасливив. Рік тому Івана Семеновича прийняли у члени спілки, і він обіцяв колегам по перу видати за рахунок бюджету книжки. Але йому мало хто вірив, бо давно зарекомендував себе брехуном і графоманом. Подейкували, що Завада накинув оком на крісло голови спілки.

…Гуцул із заклопотаним виглядом пройшов у кабінет шефа; десяток відвідувачів у приймальні важко зітхнули. Швець передав секретарці по селектору, що у нього термінова нарада, прийому не буде.

Зачинивши двері, Гуцул виставив на стіл «Метаксу», кілька помаранчів і поставив портфель на підлогу, де багатообіцяюче дзенькнули пляшки. Швець несвідомо кивнув на цей звук. Дістав з холодильника порізане сало і цибулю.

Випили по великій чарці.

— Що з кредитом, бл? — поцікавився шеф, хрумкаючи цибулиною.

— До кінця тижня з'ясується.

— Я домовився з поляками, бл, вони робитимуть ремонт.

— Наших не хочеш брати?

— Нашого вуйка візьми, бл, — весь світ буде знати, що тут робиться, який ремонт… А поляки, будуть мовчати.

— Діловий підхід ділової людини.

— По-іншому з нашим плебсом не можна, бл. Йому даєш вільну Україну, можливості, а воно сидить у колхозі і мріє про совєцьку власть, бл, коли ковбаса була дешева і зарплата вчасно! Та працюй, бидло! Ні! Прийшов учора один орендар, його мать! Каже, бл, що колгосп через суд відібрав у нього трактора і землю, тепер не може погасити кредит. А банк підняв кредитну ставку і конфіскує майно. Чим думав, бл, коли брав кредит?! Мені йти на день народження, а він падає на коліна і просить захистити від свавілля! Ось такі господарі, так їх мать!..

— Так, — вловив паузу Гуцул. — Я накидав план по пальному на наступний рік. Непогано заробимо. А завтра, — стишив голос, — маємо зустрітися, Андрій закінчив зі спиртом…

— Нехай пережене гроші у Польщу, бл, досить «конвертів». Намагаюся дома не тримати готівку — час непевний. І тобі раджу… З тим весіллям, бл… Ти мене капітально підводиш. У Київ, так їх мать, хтось доніс, ще ця публікація… Петько Мжичний, — засранець, а це ж ми його витягнули… Роби людям добро…

Гуцул, згоджуючись, зітхнув. Швець, коли був напідпитку, нікого не слухав, гнув матюки і годинами патякав. Василь Васильович налив коньяку.

— Давай вип'ємо за нашу дружбу! — запропонував тост.

Швець зі смаком смикнув чарку, розцілував заступника і сказав:

— І ти добрий засранець… Скільки я можу відмазувати твого Андрія, мать його? Час непевний, бл! Скажи своєму коханому зятеві, щоб узяв дупу в жменю і тихенько сів на ній.

Гуцул дивився на цього п’яндигу і не міг второпати, чи справді він не відає, звідки гроші беруться, чи клеїть дурника. Швець завжди вміло з’їжджав з пікантних тем. І хоч заливав сліпаки по саме нікуди, свого не випускав. Перші серйозні капітали зробив ще на приватизації — хабарі проходили через Гуцула. З тугою кишенею оженився на молодій дівці — протеже Андрія, переїхав у триповерховий будинок на околиці міста, збудований стараннями Анджея…

Після другої пляшки Гуцулу вдалося розповісти про свій задум.

— Який мій інтерес у цьому? — цілком тверезо запитав Швець.

— Сорок тисяч на рік чистими, за повної відсутності ризику.

— Що треба зробити?

— Пільги для СП, що буде постачати пальне в область.

— Непоганий задум, — у ньому враз прокинувся економіст, і він розвинув думку. — Ми розширимо діяльність підприємства на регіон, бл, станемо монополістами і покажемо, як Галичина може працювати, мать їх!

Гуцул більше не міг слухати патякання шефа.

— Тодосю, може, зателефоную до Андрія, нехай зорганізує сауну, дівок? А то сидіти та пити у кабінеті…

— Робочий день не закінчився, треба мати совість… Наливай.

Перед Максимівни лежали розробки кримінального угруповання Анджея, від економічного підґрунтя до особистих симпатій та психологічних портретів учасників. Назагал це інформація від конкурентів та внутрішніх агентів. Коли б вони давали офіційні свідчення, давно можна було пересадити бандюг, а так — лише стучать одне на одного, коли вигідно. А «стук» до справ не підшиєш.

Ситуація ніби й під контролем, але вплинути на неї неможливо. Керівництво МВС обрало цікаву тактику щодо організованої злочинності — мало не кожен мент має «своїх» бандитів, які його підгодовують. Якщо колись менти отримували хабарі безпосередньо від бандитів, то тепер використовують їх як робочу силу для вирішення власних питань або як бізнес-партнерів. І поки те чи інше угруповання становить фінансовий інтерес, йому дають можливість існувати, як ні, — його знищують. І немає значення, чи торгують вони наркотиками, чи продають гуртом і у роздріб Батьківщину. Гроші понад усе!

Угруповання Анджея,