Сергій Ухачевський - Чужа гра

заради власної безпеки переспала. Гадаєш, її Османчик спокійно працює у Києві тому, що такий крутий?! Ні, тому, що Інка дружить з бандитами! І тепер їй не доводиться лягати під них — знає десяток проституток, які виручають… І батьки Інни за навчання не платять — навпаки, вона їх утримує!

Олена, нахмурившись, слухала подругу:

— Я дивилася на життя по-іншому. Читала любовні романи і думала, що любов — рушійна сила… Вірші, ілюзії… А Роман гуляє, скурвий син…

— Тоді ти абсолютна дурепа, коли це терпиш, сидиш без грошей і балакаєш про любов.

— А твій не гуляє? — з викликом.

— Святих немає. Тільки є різниця — коли розслабляється чоловік, втомлений справами, щоб зняти стрес. А такі, як Роман, морочать голови дівкам, і сенс їхніх гульок — аби похвалитися перед друзями. Є у нас на потоці такі казанови…

— Геть мого Романа зганиш. Він також працює, і також знімає стреси… скотина! Уявляєш, колись йому кажу: «Відріжу!», а він: «Що ж ти без нього будеш робити, моя маленька?!».

Ірина криво посміхнулася:

— Чуже життя — загадка. Може, я теж колись закохаюся в якогось пияка і буду тішитися, коли він приходитиме додому і буде товкти мені пику, для порядку, абись знала!

— Не дай тобі Бог такого!… Знала би ти, як мені хочеться вилізти зі злиднів! Закінчити інститут, стати на ноги!.. Ти радиш ризикувати, а я, напевне, тільки наробила б дурниць, ризикуючи!

— Спробую знайти тобі роботу в Києві, — вирішила Ірина. — Але поки нічого не обіцяю. Поговоримо завтра з Османом. Не поспішай повертатися додому, розслабся і подумай про себе.

5

У Василя Васильовича на столі лежала газета міськради. Її щойно приніс шеф і тицьнув під носа фейлетон «Братва гуляє», підписаний псевдонімом Цуцунько.

У статті від імені пса йшлося про собаче весілля:

«Найліпше то є псяче весіллє. Ніґди так файно сі не забавиш, як там. Але то мій господар знати не хоче, і но раз на півроку водит до сусідчиної суки, старої Жучки. Її перетягали всі пси з Білецької вулиці, то і я мушу. Але якось-то я нашкодив ‘му в хаті, та й він вигонив мене! Яке то щєстя, дорогі мої псоньки! Можна вар’ювати цілісінькими днями, красти ковбаси на базарі, порпатися у смітниках, гидити, де заманеться і тримати в страху вулицю… Скоро я став авторитетом у нашій зграї…

… Наша братва зібралася на сходняк і вирішила, що час породичатися з породистими псами, які мешкають за плотом… Жеби все було файно, запросили гостей, і не звідкись там, а з м'ясокомбінату! Мене, як найавторитетнішого, вибрали молодим, дуже вже мені ся сподобала тая болонка, що її тато — бультер’єр…

… Як ми файно ся забавляли! І вив нам товстий гість — бульдог із-за канави «Помосковниє вєчєра», і так стрибали та крутилися одне перед одним, що гілки на калині поламали! А щоб усе було по-взрослому, торчали — смалили кізяки, нюхали старі шкарпетка. Та тії скурвії сини з-за плоту, то таки добрі штукарі, заким ми балдєлі, вони собі наших сук — і гайда до лісу…

… Боженьку ти наш псєчий, дай нам здоров'я і розуму не потрапити до рук гицлів, і нехай господарі нас не шукають, ми самі тут, на вулицях, якось, покеруємо…»

Це — удар у відповідь; півроку тому їхня газета описала банкет на честь п'ятдесятиріччя міського голови Петька Мжичного. У статті не було жодного голого звинувачення — на це родинне свято прибули усі кримінальні лідери міста. На столах стояв коньяк «Наполеон» — на етикетках мер був зображений у костюмі Бонапарта, горілка «Мжичівка», де він — стилізований Шевченко. Продукти, оренда банкетної зали, музика, транспорт були оплачені грішми міськради.

А хто може сказати, що Гуцул або ж Андрій витратили на весілля хоч копійку державних коштів? А його порівнюють з бультер’єром! Щоб шляк трафив цього Цуцунька!

Василь Васильович зателефонував до Андрія:

— Читав?.. Що скажеш?

— Цю газету ніхто не купує, крім «своїх». А Київ не зрозуміє діалекту.

— Шеф злий, про нього сказано, що він — облізлий імпотент з претензіями на батьківство в усьому Задриполі.

— Заспокойте нашого Теодора Давиловича, — зареготав Андрій, — ми скупимо тираж… Тим паче, що Мжичного скоро перетягнуть до Києва, з ним треба жити мирно.

— Наші справи з кредитом рухаються?

— Завтра хлопці їдуть до Петрушки.

— Я виконав твоє прохання, тепер зобов'язаний людям…

— До кінця тижня він у зубах принесе заставу.

— Обережно, щоб не було заяв до міліції.

Гуцул поклав трубку. Розмова з Андрієм не принесла заспокоєння. Подумав, що ігри з нафтою за милю відгонять кладовищем. Перед ним лежали розрахунки. За схемою, яку пропонує Андрій, за рік можна заробити замість звичних ста майже чотириста тисяч доларів. Половина — їхня. Але як подивляться на це аматорство Краснов з Гаркавим, а ще мадярські партнери? Якщо з першими двома можна домовитися, то Грабовецький швидко випише рахунок; він і за долар почне розборку.

Ще раз глянув на розрахунки. Якщо занизити закупівлю палива для КСП до восьми тисяч тонн, а загальнообласні — до дванадцяти, то Ізя втратить близько п'ятдесяти тисяч. Для нього це не гроші. Гуцул на хвильку пригальмував олівець біля цієї цифри. Але тоді можна буде через підприємства Андрія пропустити все інше пальне, і з запасом взяти солярки на наступні жнива. Не стане ж Мойша перевіряти бухгалтерію адміністрації! Тоді можна залити нафтобази пальним до наступного року!

Гуцул визирнув у відчинене вікно, помилувався завмерлими спалахами осінніх дерев на протилежному березі озера і рішуче зателефонував шефу:

— Тодосю, маю один задум. Ріж лимон. Маю добрий коньяк.