Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

геть усе: від поширення батальних сцен у YouTube до нашестя мальованих жаб нацистських симпатиків. Ми брали інтерв’ю в різних експертів: від легендарних першопрохідців Інтернету до безславних «зірок реальності», переплітаючи їхні ідеї з думками вірусних маркетологів та політтехнологів, пропагандистів терору й малолітніх репортерів, солдатів і генералів (зокрема й тих, кого звинуватили в держзраді).

Ми відвідували кабінети та бази американських військових, дипломатів і розвідників, їздили на закордонні зустрічі з працівниками іноземних урядів та подорожували барвистими офісами соціальних мереж і темними лабораторіями, де вивчали техніки ведення війни. Водночас ми сприймали сам Інтернет як лабораторію. Ми й самі поринали у вир онлайнових битв, просто щоб відчути боротьбу та побачити, куди вона приведе. Ми завантажували додатки і приєднувалися до віддалених цифрових армій. Розставляли пастки на тролів, і щоб повчитися в них, і щоб розважитися за їхній рахунок. Раптом виявили, що беремо участь у новітній боротьбі: у нас попросили поради в розслідуванні того, як різні держави атакують Сполучені Штати новітньою зброєю. Ми також посприяли роботі військових інформаційних операцій США. Наприкінці нашої пригоди ми побачили, що стали мішенями запитів у «друзі» від акаунтів неіснуючих працівників американського уряду, чиї ляльководи працювали в Санкт-Петербурзі, а не у Вашингтоні, округ Колумбія.

Наступні розділи описують уроки цієї подорожі. Ми починаємо з історії комунікаційних технологій, які стрімко змінили світ, з історії, що спрямувала всі наступні зміни війни та політики.

Після цього ми відстежили способи, якими соціальні мережі породили нове середовище конфліктів. Мережі трансформували швидкість, поширення та доступність інформації, змінивши саму природу таємності. Утім, хоча правда сьогодні доступна ширше, ніж будь-коли раніше, вона може бути похована в морі лайків та брехні. Ми досліджуємо, як авторитарним режимам вдається використовувати нібито ліберальні сили революції соцмереж заради власної переваги. Це дає їм не лише нові можливості контролювати власне населення, але й глобальну досяжність, до якої призвела сила дезінформації.

Далі ми окреслимо контури нового поля битви. Соціальні мережі винагороджують не правду, а вірусність. Ось чому онлайн-битви та їхні реальні результати працюють завдяки фінансовим і психологічним механізмам «економіки уваги», а також завдяки непостійній, але чітко визначеній силі алгоритмів соціальних мереж.

По тому ми вивчимо базові поняття механізмів перемоги. Найефективніші інструменти онлайн-битв – виклад, емоція, автентичність, спільнота та інтернет-наводнювання, і їхнє опанування керує зусиллями більшості успішних інформаційних бійців. Нові війни виграють не ракети та бомби, а люди, здатні створити фабулу вашого розуміння, щоб провокувати реакції й спонукати до дії. Ці люди поєднують нас на найособистіснішому рівні, плекають почуття братерства та організовують це все у світовому масштабі, знову і знову.

Пізніше ми покажемо, що трапляється, коли все це відбувається одночасно, зосередившись на теорії й веденні інформаційної війни, мемах-рушіях ідей у мережі та відмінностях між публічними й таємними кампаніями, які виграють онлайн-битви.

Нарешті ми розглянемо останню безпрецедентну зміну, яку Інтернет вніс до війни та політики. Вона приголомшила б навіть Клаузевіца. Поки соціальні мережі перетворювалися на поле битви, їхні творці встановлювали свої правила. У мережі, до якої залучені мільярди, навіть кілька осіб можуть умить повернути течію інформаційної війни навспак, причому часто ненавмисно. Ми розглянемо роль компаній соцмереж у застосуванні дедалі більшої політичної влади, з якою ці компанії часто не знають, що робити. Ми визначимо нові проблеми, особливо ті, перед лицем яких інженери з комунікацій марно намагаються розв’язати людські проблеми новими технологіями. Наприклад, шляхом упровадження штучного інтелекту – тобто машин, що імітують людей і цілком можуть їх перевершити.

Закінчимо книжку далекосяжними наслідками для світу, в якому кожна цифрова сутичка – це війна, а кожен спостерігач – потенційний боєць. Ці наслідки зумовлюють низку заходів, яких уряди, компанії та кожен із нас може вжити у відповідь.

Наше дослідження провело нас усім світом та неосяжними просторами Інтернету. Проте ми повсякчас виявляли, що повертаємося до п’яти ключових принципів, що складають основу цієї книжки.

По-перше, Інтернет уже переріс підлітковий вік. Після десятиліть розростання Інтернет став унікальним середовищем глобальної комунікації, комерції та політики. Він збільшив можливості не лише нових лідерів та груп, а й нового корпоративного устрою. Ця схема нагадує розвиток телеграфу, телефону, радіо та телебачення. Проте розвиток соціальних мереж дав Інтернету змогу перевершити згадані технології. Тепер він справді глобальний та стрімкий – найкраще поєднання індивідуального зв’язку й масового поширення. Попри бурхливий розвиток протягом останніх кількох років, соціальні мережі, точніше, революція, до якої вони призвели, тільки тепер починають грати м’язами. Половина світу ще не вийшла онлайн і не вступила в бій.

По-друге, Інтернет уже перетворився на поле бою. Він так інтегрувався в життя бізнесу та суспільства, що його однаково потребують військові й уряди, авторитаристи та активісти, шпигуни і солдати. Усі використовують Інтернет, щоб вести війни без чітких кордонів. Це призвело до того, що кожна битва – нібито персональна, а кожен конфлікт – глобальний.

По-третє, це поле битви змінює перебіг конфліктів. Соціальні мережі фактично унеможливлюють зберігання будь-яких таємниць. Позаяк вірусність часом переважає над правдою, можна видозмінювати відоме. Ось чому «силу» на цьому полі битви вимірює не фізична потуга чи високотехнологічне устаткування, а привертання уваги. Це призвело до змагання психологічних та алгоритмічних маніпуляцій у нескінченній круговерті вірусних подій.

По-четверте, новітнє поле битви змінює значення слова «війна». Перемога в онлайн-боях приносить перемогу не лише в Інтернеті, але й у реальному світі. Кожна ефемерна перемога рухає подіями у фізичній царині, від начебто несуттєвих конфліктів знаменитостей до вікопомних виборів. Ці наслідки перетворюються на базу наступної неминучої битви за онлайнову правду, ще більше розмиваючи відмінність між діями у фізичному та цифровому світах. В Інтернеті поняття «війна» та «політика» поволі зливаються, адже дотримуються однакових правил – розрізнити їхню тактику і навіть гравців дедалі складніше. Проте закони цієї нової боротьби визначають не політики, генерали, юристи чи дипломати, а радше купка інженерів Кремнієвої долини.

По-п’яте, й останнє, ми всі беремо участь у цій війні. Коли ви онлайн, ваша увага нагадує окраєць території, за яку борються учасники конфлікту безвідносно до того, усвідомлюєте ви це чи ні. Все, що ви переглядаєте, лайкаєте чи поширюєте, створює на інформаційному полі битви дрібні брижі, даючи привілеї одній стороні, а не іншій. Ось чому ваша онлайнова увага та дії – це мішені й боєприпаси в нескінченній низці сутичок. Неважливо, чи зацікавлені ви в певному конфлікті – його учасники зацікавлені у вас.

Сучасний Інтернет – це не лише мережа, а й ціла екосистема, до якої залучено близько 4 млрд осіб, кожна з яких має власні