Хуліо Кортасар - Усі вогні ­— вогонь

зберігати тепло. В одну з таких крижаних ночей інженер почув плач дівчини з «дофіна». Легесенько, нечутно він відчинив дверцята її машини, торкнувся у темряві її обличчя і погладив мокру щоку. Майже без опору дівчина дозволила провести себе у «чотириста четвертий», інженер допоміг їй влаштуватися на сидінні, вкрив єдиною ковдрою, а зверху ще й своїм плащем. У цій машині, перетвореній на санітарну, накритій брезентом, темрява була суцільною; потім інженер опустив ще й обидва сонцезахисні щитки і почепив на них свою сорочку і светр, щоб машина була цілком затемнена. Перед світанком дівчина сказала йому на вухо, що ще до того, як вона розплакалась, їй здалося, що вона бачить здалеку праворуч вогні якогось міста.

Можливо, це й справді було місто, але через вранішній туман не можна було нічого розгледіти далі, ніж на двадцять метрів. Як не дивно, але цього дня колона просунулась уперед на досить-таки велику відстань, може, на двісті чи триста метрів. І тоді ж по радіо (його вже майже ніхто не слухав, за винятком Таунуса, який вважав своїм обов’язком бути в курсі подій) передали нове повідомлення; диктори захоплено говорили про надзвичайні заходи для звільнення автостради і посилались на самовіддану працю дорожних бригад і поліції. Несподівано одна з черниць почала марити. Розгублена товаришка дивилась на неї, а в цей час дівчина з «дофіна» змочувала хворій скроні залишками парфумів, черниця ж говорила щось про Армагедон, про дев’ятий день, про кари Господні. Значно пізніше, під снігопадом, який почався пополудні і поступово засипав автомобілі, прийшов лікар. Він пошкодував, що не може зробити хворій укол заспокійливого, і порадив покласти черницю в машину з хорошим опаленням. Таунус помістив її у свій автомобіль, а хлопчик перебрався у «каравелу», де була також його маленька приятелька з «двісті третього»; вони гралися своїми іграшковими автомобілями і дуже гарно бавились — бо ж тільки вони й не відчували голоду. Увесь цей і наступний день снігопад майже не припинявся; і коли колоні треба було просунутися на кілька метрів уперед, належало вирішити, як і чим розчищати снігові замети, що виросли поміж машинами.

Нікому не спадало на думку дивуватися, як і чому саме так розподіляються поміж усіма харчі і вода. Єдине, що міг зробити Таунус тепер, це керувати розподілом спільних запасів і намагатися якнайкраще виміняти щось на щось. Форд Меркурі і ще Порше кожного вечора торгували харчами. Таунус й інженер узялися розподіляти харчі відповідно до фізичного стану кожного. Важко було повірити, але старенька із «сітроена» все ще була жива, хоч і поринула у напівзабуття, й жінки намагалися привести її до тями. Дама з «больє», яка страждала за кілька днів перед тим від млості і запаморочення, відчула себе значно краще, коли похолоднішало, й більше за інших допомагала черниці доглядати її приятельку, що все ще почувалася дуже кволою і трохи не в собі. Дружина солдата і Двісті Третього опікувалися обома дітьми; комівояжер із «ДКВ», можливо, щоб втішитися, бо ж дівчина з «дофіна» обрала інженера, а не його, годинами розповідав дітям казки. Ночами починалося інше життя, таємне і глибоко приватне, нечутно відчинялися дверцята машин, щоб впустити або випустити скоцюрблену від холоду постать; ніхто не дивився на інших, очі всіх були так само сліпі, як і морок навколо. Під брудними ковдрами, в затхлому повітрі, що пахло комірчиною і заношеною білизною, ці люди з брудними, відрослими нігтями здобували собі трохи щастя. Дівчина з «дофіна» не помилилась: вдалині виблискувало вогнями місто, вони поступово наближались до нього. Надвечір юнак із «сімки», незмінно закутаний у ганчір’я з чохлів і зелене рядно, вибирався на дах своєї машини і завмирав там, як вартовий. Втомившись марно вивчати виднокіл, він уже вкотре озирав автомобілі, що оточували його звідусіль; з деякою заздрістю помічав Дофін у автомобілі Чотириста Четвертого, руку, що пестила тонку шию, завершення поцілунку. Жартуючи, тепер, коли дружба з Чотириста Четвертим була відновлена, він гукав до них, що ось зараз колона рушить; тоді Дофін змушена була лишати Чотириста Четвертого і пересідати в свою машину, але незабаром вона поверталась до інженера у пошуках тепла, а хлопцеві із «сімки», мабуть, теж дуже кортіло привести до своєї машини яку-небудь дівчину з іншої групи, але де вже думати про таке, коли стоїть холоднеча, та ще ж й живіт судомить від голоду, не кажучи вже про те, що група, яка посувалась безпосередньо перед ними, відверто ворогувала з групою Таунуса після випадку з бляшанкою згущеного молока, і, не рахуючи офіційних зв’язків з Фордом Меркурі і Порше, з іншими групами стосунки були практично неможливі. І хлопець із «сімки» лише сумно зітхав і знову займав свій пост, доти, доки холод і сніг не заганяли його, тремтячого, у машину.

Однак холод потроху відступав, і після дощів та вітрів, які довели всіх до нервового перенапруження і ускладнили добування провіанту, врешті настали прохолодні сонячні дні, коли можна було вийти з машини, відвідати сусіда і знову налагодити стосунки з іншими групами. Керівники груп обговорили ситуацію, і вирішено було насамперед помиритися з сусідами попереду. Про те, що несподівано щез Форд Меркурі, говорили довго, але ніхто так і не здогадався, що ж могло з ним статися; однак Порше і далі відвідував і контролював чорний ринок. Завжди залишався якийсь запас води чи консервів, хоча й ці запаси танули, і Таунус з інженером намагалися вгадати, що ж станеться у той чорний день, коли в них вже не лишиться грошей, які можна буде віднести Порше. З’являлися думки навіть про насильницькі дії — пропонували захопити Порше і змусити його розкрити джерело харчів, але якраз у ці дні колона просунулась уперед на велику відстань, і керівники груп вирішили почекати ще, уникаючи таким чином ризику зіпсувати все. Інженера, якому врешті-решт все стало раптом якимсь приємно байдужим, налякало несміливе зізнання дівчини з «дофіна», але, подумавши, він вирішив, що ніяк не міг би уникнути цього, і думка про те, що він міг би мати від неї сина, здалась йому такою ж природною, як вечірній розподіл харчів або ж таємні вилазки на узбіччя автостради. Навіть смерть старенької з «сітроена» вже не могла нікого здивувати. Довелося знову попрацювати темної ночі, сидіти з її чоловіком і втішати його, бо він відмовлявся розуміти те, що сталося. Двоє з передньої групи побилися між собою, і Таунус повинен був виступити в ролі третейського судді і залагодити їхню суперечку. Все сталося раптом, непередбачено. Головне почалося тоді, коли вже ніхто цього не чекав,