Хуліо Кортасар - Усі вогні ­— вогонь

«дофіна», розповідаючи їй усілякі історії й викликаючи у неї вимушений сміх. Із здивуванням інженер побачив, що дама з «больє» вийшла зі свого автомобіля, — бо ж досі вона, власне, ще не виходила, — й пішов довідатися, чи не треба їй, бува, чого, але дама просто цікавилася новинами і завела розмову з черницями. Під вечір усіх огорнула якась невимовна, невиразна депресія; тепер вже сон міг принести, мабуть, більше радості, аніж отой калейдоскоп новин, щоразу суперечливіших і неправдоподібних. Приятель Таунуса непомітно навідав інженера, солдата і власника «двісті третього» й запросив до своєї машини, де Таунус повідомив їх, що водій «флориди» щойно дезертирував; один з юнаків із «сімки» помітив порожню машину і почав розшукувати її власника, щоб погомоніти з ним. Ніхто не зазнайомився близько із товстуном із «флориди», який спочатку так бурхливо обурювався, а потім замовк, і, як і власник «каравели», більше й рота не розкрив. Коли до п’ятої ранку не лишилось ніяких сумнівів відносно того, що Флорида, як назвали його хлопці з «сімки» дезертирував, прихопивши з собою тільки ручний саквояж і лишивши в машині набиту сорочками й білизною валізу, Таунус вирішив, що один із хлопців буде керувати покинутою машиною, щоб не затримати увесь рух. Ця втеча в пітьмі викликала в усіх легке роздратування, і люди почали гадати, як далеко міг утекти той Флорида поночі навпростець через поля. І для інших ця ніч виявилась ніччю серйозних рішень; простягнувшись на широких сидіннях своєї машини, інженер прислухався — йому здалося, ніби хтось стогнав, але він подумав, що то солдат і його дружина, — стояла глибока літня ніч, і за таких обставин їх можна було зрозуміти. Потім він поміркував ще, і, піднявши брезент, що затуляв заднє скло, при світлі неяскравих зірок, як завжди, побачив позаду, десь за півметра від себе вітрове скло «каравели», а за ним, немовби приплющене до нього, якось дивно повернуте, перекошене судомою обличчя. Намагаючись не порушити тиші, інженер вийшов на лівий бік, щоб не розбудити черниць, і оглянув «каравелу». Потім повідомив Таунуса, який одразу ж послав солдата за лікарем. Так воно й було, цей чоловік вкоротив собі віку, випивши якусь отруту; кілька рядків олівцем у записнику і лист до якоїсь Іветти, що покинула його у В’єрзоні[11], пояснювали все. На щастя, спати в машинах давно вже стало звичкою (ночі були вже такі холодні, що нікому не спадало на думку спати назовні), і людей тепер не обходило те, що хтось там швендяє поміж машинами або виходить на узбіччя дороги до вітру. Таунус скликав військову нараду, лікар погодився з його пропозицією. Залишити труп край дороги — означало завдати всім, хто їхатиме позаду них, важкої психічної травми, якщо ж відтягнути його чимдалі у поле, це може викликати сутичку з місцевим населенням; минулої ночі вже побили юнака з іншої групи, який ходив до села за харчами. У селянина з «аріана» та у власника «ДКВ» знайшлося все необхідне, щоб герметично закрити багажник «каравели».

Коли вони починали роботу, до них підійшла дівчина з «дофіна» і вчепилась інженерові в руку. Він пошепки пояснив дівчині, що сталося, і, заспокоївши, відвів до її машини. Таунус з товаришем поклали тіло в багажник, а власник «ДКВ» при світлі ліхтаря, який тримав солдат, узявся заліплювати багажник «каравели» клейкою стрічкою. Оскільки дружина «двісті третього» вміла водити машину, вирішено було, що її чоловік візьме на себе «каравелу», що стояла праворуч від «двісті третього», тож уранці дівчинка виявила, що у її тата є ще одна машина, й годинами розважалася і гралась, переходячи з однієї машини до іншої, і навіть переносила частину своїх іграшок до «каравели».

Вперше холодно стало навіть удень, та так, що не хотілося й думати про те, щоб виходити з машини без піджака чи куртки. Дівчина з «дофіна» й черниця склали список усіх теплих речей, які мала їхня група. Дехто несподівано виявив у своїх валізах светри, ковдри, плащі або легкі пальта. Їх теж переписали і розподілили між усіма. Знову скінчилась вода, і Таунус послав трьох із своєї групи, серед них й інженера, налагодити зв’язки з місцевим населенням. Важко сказати, чому, але опір селян був усюди однаковий; варто було тільки зійти з шосе, як звідкілясь падала просто злива каміння. Уночі хтось запустив у машини косою, вона вдарилась об дашок «ДКВ» і впала поряд з «дофіном». Комівояжер зблід, але не рушив з місця, та американець із «де сото» (який не входив до групи Таунуса, але користувався загальною симпатією за гострий язик і веселий сміх) вискочив з машини, і, розкрутивши косу над головою, швиргонув її в поле, пославши услід голосну лайку. Таунус, однак, вважав, що не варто загострювати ворожість, може, їм ще доведеться вийти по воду.

Вже давно ніхто не рахував, на скільки метрів їм пощастило просунутися уперед протягом цього дня чи останніх днів. Дівчина з «дофіна» вважала, що десь на вісімдесят чи й на двісті; інженер був налаштований значно менш оптимістично, але розважався тим, що продовжував і ускладнював розрахунки своєї сусідки, і час від часу робив спроби відбити її у комівояжера з «ДКВ», який залицявся до неї у своєму професійному стилі. Того ж вечора хлопець, якому Таунус доручив вести «флориду», прийшов повідомити керівника, що власник «форда-меркурі» пропонує воду за добру ціну. Таунус відмовився від пропозиції, однак надвечір черниця попросила у Таунуса ковток води для старої із «сітроена», яка мучилась, але не нарікала; чоловік не відпускав її руки, і черниці, й дівчина з «дофіна» по черзі доглядали її. Лишилося півлітра води, і жінки залишили її для старої та для дами з «больє». Тієї ночі Таунус заплатив зі своєї кишені за два літри води. Форд-Меркурі пообіцяв наступного дня дістати ще води, але за подвійну ціну. Зібратися й поговорити про все тепер було важко, бо ж стояла така холоднеча, що ніхто не виходив з машин, хіба що в нагальній потребі. Акумулятори потроху почали розряджатися — і їх треба було час від часу відключати; Таунус вирішив, що два найзручніші автомобілі слід виділити про всяк випадок на хворих. Загорнувшись у ковдри і ганчірки (хлопці з «сімки» зняли чохли з задніх сидінь своєї машини і зробили з них щось на зразок накидок і шапок, а інші почали їх наслідувати), кожен намагався, по можливості, рідше відчиняти дверцята, щоб