Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Duty free 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Duty free" автора Оксана Форостіна. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 46
Перейти на сторінку:
що вся їхня цінність була в якихось прихованих антирадянських символах, дулях у кишені, в тому, що вони езоповою мовою викривали систему. Ну й от, система нібито накрилася, і тепер вони без неї ні на що не здатні. Коли завалився совок, усі вершки зібрали старші брати, пару років був запит на цей антирадянський пафос, але до Мангеттену з Москви ближче, ніж звідси, а наші хіба трохи у вас там по діаспорі попаслися. Вони й не зорієнтувалися, що час їхній минув. Досі не можуть зорієнтуватися. І як мені тепер їм пояснити, що те, заради чого вони ризикували, перебивалися по чужих кутах, по якихось комуналках, фіктивних шлюбах, більше нікому не потрібно? Свобода їх добила — виявляється, вони тільки й уміли, що виживати, і з мистецтвом це, на жаль, нічого спільного не має.

Цієї миті на кухню увірвалася жіночка у чорному светрі з люрексом. Елайджа здригнувся, бо наступної секунди жіночка почала несамовито кричати:

— Блядь подзаборная! Шляешься целыми днями! Стыд какой, каждый раз с новыми мужиками! Кого ты привела опять?

— Мама!

— Ида Марковна, я вас прошу, вы посидите с нами лучше, — Дамський виповз із темного кутка й якомога ніжніше глянув на жіночку з-за своїх товстезних лінз.

— Володенька, я вас очень уважаю, но вы же сами видите, что эта шлюха спит и видит, как свести меня в могилу!

Закам’янілий Елайджа нарешті ковтнув каву.

— Іда Марковна, познайомтеся, це наш гість з Америки, його звати Елайджа.

Іда Марковна розвернулася усім люрексним корпусом на Елайджу.

— Ах, очень приятно! Хау ду ю ду!

— Це приємність для мене, — видихнув Елайджа.

— Вы меня, пожалуйста, извините за эти эмоции, но вы себе представить не можете, как сложно теперь в этом городе встретить порядочного мужчину! Я очень жалею, что мы не уехали отсюда, когда еще была такая возможность.

— Ага, всего-то надо было подделать документы, — уїдливо вставила Фея.

— Вот сиди теперь, честная такая, с голой жопой! — гаркнула Іда Марковна. — Такая же рохля, как твой отец.

— Мама, можно мы продолжим тут?

Іда Марковна засопіла й нічого не відповіла, тож Фея мусила вивести її на коридор, де вони голосно перешіптувалися, щоправда, Іда Марковна час від часу знову зривалася на крик.

— Можливо, нам варто піти… — обережно припустив Елайджа, не дуже тямлячи, буденною чи ні є тут така ситуація.

— Та, певно, не будемо ускладнювати нашій Феї життя, — несподівано швидко погодився Блюм. — Хоча, якщо вона Фея, то ким би мала бути її мама, як не відьмою, — завершив, ризиковано розгойдуючись на вшестеро меншому від себе дзиґлику.

— Хлопці, вибачайте, я в цьому живу. — Фея повернулася до кухні. — Думала, вона нині на якихось своїх шабашах у філармонії.

— Феєчко, давай ми у «Вавилон» підемо. Янкі, вдягайся.

Вони знову вийшли на проспект, який місцеві називали Академічною вулицею. Таблички на будинках вказували цілком іншу назву, якою користалися лише приїжджі. Поки вони сиділи у Феї, на вулиці пішов сніг — дрібний, невагомий і тихий. До Нового року залишалося якихось кілька днів, де-не-де вбогі вітрини світилися святковими гірляндами, людей на вулиці було більше, ніж зазвичай. Елайджі здавалося, що цей вечір триває вічність, і ще ціла вічність попереду. Вони йшли проспектом, який для Елайджи, здається, коли не вчора, то сьогодні став близьким, як із часом стають близькими домашні речі та стіни власного дому. Одне він знав точно: йому дуже сильно, просто неймовірно пощастило.

Біля вузьких дверей стояло троє кремезних молодих людей, жоден з яких не був схожий на тих охоронців, що їх Елайджі доводилося бачити в Україні. Вони не були одягнуті однаково чи майже однаково, як то зазвичай тут траплялося у людей їхнього ремесла, на одному була клубна куртка Sepultura, на іншому — щось незрозуміло мілітарне, здається, у всіх було довге волосся, зібране в хвіст. Жоден з них не дивився з-під лоба важким поглядом.

— От тільки не кажіть, дядьку, що ви знову свою карточку загубили! — Охоронці привіталися з Блюмом потиском руки.

— Та я зайду нову зроблю, хлопці, зроблю. У мене тут гості з Америки, та купа всього… Малий, ходи сюди. — Блюм витягнув Елайджу наперед і почав потихеньку пропихати до дверей. — Ми ж там четверо сядемо?

— Та сядете, сядете, мало людей сьогодні. Мадемуазель… — Охоронець у легкому поклоні усміхнувся Феї та мовчки відсканував Дамського.

— Взагалі-то це панк-група, вони тут кілька разів на тиждень підробляють на дверях, — пояснила Фея Елайджі.

Те, що так ретельно охороняли панки, не було схоже на жоден клуб, в якому доводилося бувати Елайджі, й тим більше на закритий клуб (хоч у закритих, щиро кажучи, він ще взагалі не бував). У напівтемряві доволі великої зали Елайджа вихоплював поглядом дерев’яні столи і стільчики, відокремлені один від одного звислим зі стелі павутинням із грубих невибілених мотузок, маленькі настільні лампи на столиках, побілені вапном стіни і якусь класну, як на Елайджин смак, графіку на них. У кінці кімнати привітно поблискувала барна стійка. Дамський тут був хіба вдруге чи втретє, тому пояснювали, що саме так ретельно оберігається клубними картками та атлетичними панками («вони якісь надто атлетичні, як на панків…», не відриваючись від розмови думав Елайджа), Блюм і Фея: закарпатський коньяк («непалений», усією силою свого авторитету підтвердив Блюм), добра кава (Tchibo, по 70 копійок), а головне — публіка: вона становила тут головну цінність, і її охороняли від усіляких зальотних рагулів.

(Уже згодом, заднім числом складаючи докупи десятки почутих історій про вуличні побиття й пограбування, Елайджа зрозумів, наскільки всім їм тоді на цьому насправді залежало: бути на своїй території, де жодна зараза не пристібеться до твого довгого волосся, кульчиків, прикрас, предмета розмови, де не треба буде відбивати цю аґресію — в усіх можливих значеннях цього слова, де середня управлінська ланка молодого вітчизняного рекету не змушуватиме тебе почуватися лузером і задротом перед твоєю дівчиною, де за сусіднім столиком якесь п’яне начальство не волатиме «Горіла сосна, палала», а головне — ніхто не поставить касету з піснями Міхаїла Круґа. На вході стоять красиві панки, готові дати в табло будь-якому одноклітинному мудакові, привезену з Польщі каву Tchibo приносять у спеціально замовленій для цього місця темній кераміці, а не якомусь тонкостінному чеському жлобстві, трамваї ходять до дванадцятої, і немає жодних сумнівів, що ти цієї миті перебуваєш в епіцентрі історії).

І без пояснень Феї та Блюма було видно, що публіка складається переважно з усіляких мистецьких і довколамистецьких персонажів, як от художників, телеоператорів, журналістів, рок-зірок, народних депутатів і депутатів місцевих рад,

1 ... 6 7 8 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Duty free», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Duty free"