Олексій Миколайович Толстой - Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

під дубом, простягнувши мокрі хвости, і чекали, коли в нього з рота випадуть золоті монети.

На світанку здійнявся вітер, залопотіло листя на дубі. Буратіно гойдався, мов деревинка. Розбійникам набридло сидіти на мокрих хвостах.

— Повись, голубе, до вечора, — сказали вони зловісно й пішли шукати якусь придорожню харчівню.

Дівчинка з блакитним волоссям повертає Буратіно до життя

За вітами дуба, де висів Буратіно, розлилася світанкова зоря. Трава на галявині стала сизою, блакитні квіти вкрилися крапельками роси. Дівчинка з кучерявим блакитним волоссям знову висунулась у віконце, протерла й широко розплющила заспані гарненькі очі. Ця дівчинка була найгарнішою лялькою з лялькового театру синьйора Карабаса Барабаса.

Не маючи сили терпіти брутальних вибриків хазяїна, вона втекла з театру й оселилась у відлюдному будиночку на сизій галявині. Звірі, птахи і деякі з комах дуже полюбили її, — мабуть, тому, що була вона вихована й лагідна дівчинка.

Звірі постачали їй все необхідне для життя.

Кріт приносив поживне коріння.

Миші — цукор, сир і шматочки ковбаси.

Шляхетний пес — пудель Артемон — приносив булки.

Сорока цупила для неї на базарі шоколадні цукерки в срібних обгортках.

Жаби приносили в горіхових шкаралупах лимонад.

Яструб — смажену дичину.

Хрущі — всілякі ягоди.

Метелики — пилок із квітів, щоб пудритися.

Гусениці вичавлювали з себе пасту, щоб чистити зуби і змащувати двері, аби вони не рипіли. Ластівки знищували поблизу будинку ос і комарів…

Отже, розплющивши очі, Дівчинка з блакитним волоссям одразу ж побачила Буратіно, що висів головою донизу.

Вона затулила обличчя долонями і скрикнула:

— Ох, ох, ох!

Під вікном, метляючи вухами, з’явився шляхетний пудель Артемон. Він щойно вистриг собі задню частину тулуба, як робив це кожного дня. Кучерява шерсть на передній половині тулуба була розчесана, китичка на кінчику хвоста перев’язана зеленим бантом. На передній лапі — срібний годинник.

— Завжди до ваших послуг!

Артемон повернув убік носа й підняв верхню губу над білими зубами.

— Поклич кого-небудь, Артемоне! — сказала дівчинка. — Треба зняти бідолашного Буратіно, занести в будинок і запросити лікаря.

— Уже біжу!

Артемон крутнувся на задніх лапах так рвучко, що вогкий пісок бризнув з-під них навсібіч… Він кинувся до мурашника, гавкаючи, розбудив усе населення і послав чотириста мурашок перегризти мотузку, на якій висів Буратіно. Чотириста поважних мурашок поповзли одна за одною вузенькою стежкою, вилізли на дуба й перегризли мотузку.

Артемон підхопив передніми лапами Буратіно, щоб той не впав, і заніс його до будиночка.

Поклавши Буратіно на ліжко, він собачим галопом помчав у лісову гущавину й одразу ж привів звідти славнозвісного лікаря Сову, фельдшерку Жабу і народного знахаря Богомола, схожого на суху галузку.

Сова приклала вухо до грудей Буратіно.

— Пацієнт скоріше мертвий, аніж живий, — прошепотіла вона і відвернула голову назад на сто вісімдесят градусів.

Жаба довго терла вогкою лапою Буратіно, роздумуючи, дивилася виряченими очима відразу в різні боки. Прокумкала великим ротом:

— Пацієнт скоріше живий, аніж мертвий.

Народний знахар Богомол сухими, мов билинки, руками почав доторкуватися до Буратіно.

— Одне з двох, — прошелестів він, — або пацієнт живий, або він помер. Якщо він живий — він залишиться живий або він не залишиться живий. Якщо він мертвий — його можна оживити або його не можна оживити.

— Шшшарлатанство, — сказала Сова, майнула м’якими крилами й полетіла на темне горище.

У Жаби від злості роздулися всі бородавки.

— Як-к-ке-ке-ке обурррливе невігластво! — крякнула вона і, ляпаючи черевом, пострибала у вогкий погрібець…

Знахар Богомол на всякий випадок прикинувся сухою галузкою і вивалився за вікно.

Дівчинка сплеснула гарненькими руками:

— Ой, як же мені його лікувати, громадяни?

— Рициною, — крякнула Жаба з погрібця.

— Рициною! — зневажливо зареготала Сова на горищі.

— Або рициною, або нерициною, — процвіркотав за вікном Богомол.

Тоді обідраний, геть увесь у синцях, нещасний Буратіно простогнав:

— Не треба рицини, я себе дуже добре почуваю.

Дівчинка з блакитним волоссям турботливо нахилилася над ним:

— Буратіно, благаю тебе, заплющ очі, затули носа і випий.

— Не хочу, не хочу, не хочу!

— Я тобі дам грудочку цукру…

Одразу ж по ковдрі на ліжко видерлася біла миша, вона тримала грудочку цукру.

— Ти одержиш його, якщо слухатимешся мене, — сказала дівчинка. — Сам цуууукор дайте…

— Та зрозумій же: якщо не вип’єш ліків, ти можеш померти.

— Краще померти, ніж пити рицину!

Тоді дівчинка сказала суворо, наче доросла:

— Затисни носа й дивись на стелю… Раз, два, три.

Вона влила рицину в рот Буратіно, зразу ж всунула йому грудочку цукру й поцілувала. — От і все.

Шляхетний Артемон, який любив, щоб усе кінчалося щасливо, ухопив зубами свого хвоста і завертівся під вікном, як вихор з тисячі лап, тисячі вух, тисячі блискучих очей.

Дівчинка з блакитним волоссям хоче виховувати Буратіно

Вранці Буратіно прокинувся веселий і здоровий, ніби нічого й не трапилося.

Дівчинка з блакитним волоссям чекала його в садку, сидячи за маленьким столиком, на якому стояв ляльковий посуд.

Її личко було свіже, вимите, на кирпатенькому носику й на щоках — квітковий пил.

Чекаючи на Буратіно, вона з прикрістю відмахувалась від набридливих метеликів.

— Та ну вас, справді…

Дівчинка оглянула дерев’яного хлопчака з голови до ніг, скривилася. Звеліла йому сісти до столу й налила в крихітну чашечку какао.

Буратіно сів до столу, підгорнувши під себе ногу.

Мигдалеві тістечка він запихав до рота повністю і ковтав, не розжовуючи. У вазу з варенням він заліз просто пальцями і з насолодою їх обсмоктував.

Коли дівчинка відвернулася, щоб кинути кілька крихт старенькій жужелиці, він схопив кавник і випив усе какао з носика. Захлинувся й розлив какао на скатерку. Тоді дівчинка сказала йому суворо:

— Витягніть з-під себе ногу й опустіть її під стіл. Не їжте руками, для цього є ложки та виделки.

Від обурення вона кліпала довгими віями.

— Хто вас виховує, скажіть, будь ласка?

— Коли тато Карло виховує, а коли й ніхто.

— Тепер я займусь вашим вихованням, будьте певні.

«Оце так ускочив!» — подумав Буратіно.

По траві навкруг будиночка ганявся пудель Артемон за маленькими пташками. Коли вони сідали на дерева, він задирав голову, підстрибував і гавкав підвиваючи.

«Добре птахів ганяє», — заздрісно подумав Буратіно.

Від пристойного сидіння за столом у нього по всьому тілу бігали мурашки.

Нарешті нестерпний сніданок закінчився. Дівчинка наказала йому витерти на носі какао. Обсмикнувши складочки й бантики на сукні, взяла Буратіно