Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

вмерлими санітарами? Хто повірить, що вони померли через уже мертву людину?

Санітари повільно посунулися до свого кабінету, де була картотека трупів із даними та висновками патологоанатома.

І-раз забрав у них папку з записами, а також ключ від одного з кабінетів і зачинив у ньому ці дві сплюснуті морські рибини. Сам розкрив папку на останніх заповнених сторінках і почав водити пальцем по прізвищах. Так, ніби в морг приперся апостол Петро, щоб з’ясувати, хто ж порушив графік і так і не потрапив до нього з цієї установи.

кінець часто є початком

Усе спрацювало так, як і було приблизно заплановано Іваном ще на лавочці біля церкви після зустрічі з дівчиною, в яку він закохався.

А план був наступним: спершу Івани домовилися зі спеціалістом із убивств про тимчасовий летаргічний сон для І-раз, колобок ввів гопнику спеціальну ін’єкцію, потім брати занесли його на вулицю, перевдягли в бомжацькі шмотки, брякнули в швидку, сказали, що знайшли на районі трупака і попросили забрати його. «Ми ж, тіпа, чисто за чистоту района виступаєм», казали в трубку Івани. Далі за бездиханним тілом приїхав автомобіль, забрав Івана і відвіз у морг.

У приблизно обумовлений заздалегідь час гопники мали звякнути на телефон І-раз, і рингтон з «Качиних історій», як запевнив спеціаліст з убивств, відразу мусив вивести Івана з летаргічного сну. Звісно, бажано було, щоб Івани вгадали час дзвінка, оскільки їхнього брата мали в певний момент роздягнути, і санітари б виявили пістолет, телефон і все інше добро, яке було в кишенях І-раз і мало йому знадобитися. Але, як відомо, у трьох Іванів один мозок на трьох, який діє навіть в ситуації летаргічного сну.

І уже на місці, всередині моргу, І-раз сам мав розібратися в ситуації.

Ну, не вбивати ж санітарів у їхньому ж морзі. Ну, не штурмувати ж усім трьом братам цей заклад зі збройним нападом. Збоку це виглядало би пацавато, ніби вони хочуть вкрасти трупи.

Все можна було промутити якомога тихіше, і гопники діяли в цьому напрямку.

У картотеці І-раз дізнався, в якому холодильнику лежить тіло Костенюка, родича дівчини, в яку він закохався, і попрямував коридором у пошуках потрібної камери. Він відкрив холодильну камеру. А там, нічого дивного, – лежав труп. Проте в І-раз на мить дибанулося волосся, він навів на Костенюка пістолет. Але навіщо ще раз убивати мертву людину?

Він дістав з кишені обруч, який загубила дівчина в калюжі, і спробував натягнути його на зап’ястя Костенюка. Вийшло, прокрутив.

Також І-раз дістав папірець, на якому був написаний його номер телефону і незґрабно намальоване червоним зарядом сердечко.

Він обережно, з усією чоловічою грубою ніжністю і пильністю, прикріпив цей папірець до обруча.

В смертельній тиші моргу запанувала ще смертельніша тиша.

От і все.

Це кінець історії.

Запитання напрошується саме собою: а ви вмирали за любов?

а ви вмирали за любов?

Перед спаленням в крематорії трупи обов’язково ще раз будуть перевіряти на наявність зайвих предметів, щоб потім не копирсатися в попелі для того, щоб дістати кільце, сережку чи хрестик. Санітари обов’язково виявлять обруч із цим милим сердечком. Обов’язково повідомлять про знахідку рідним Костенюка.

Його близькі згодом обов’язково знайдуть власницю обруча, бо родинні таємниці серед родичів поширюються швидко, як шум сусідів за стіною.

Можливо, за обручем прийде саме Іванова кохана. Вона відразу згадає місце та обставини, де загубила обруч.

Що вона подумає, коли побачить номер телефону на зап’ясті свого мертвого батька?

Що б подумали ви?

Ви б задзвонили?

Звісно, вона зателефонує.

Можливо, не відразу, згодом, колись.

Але дзвінок буде.

Богородиця гопників

І-раз встромив ключі в замок дверей, за якими перешіптувалися про неймовірне воскресіння бомжа дві перелякані камбали, і мовчки, з відчуттям виконаної справи, перепрошую – з відчуттям виконаної смерті, вийшов з моргу.

І що тут робив цей труп? Адже нічого не зникло, ніхто, по суті, не постраждав. Хто був цей мрець, який ожив – ніхто не дізнається, бо його знайшли як неопізнану людину серед вулиці і не встигли внести в реєстр.

Нікому в голову не прийде, що саме живий труп Івана міг залишити той обруч і той папірець на зап’ясті Костенюка. Спишуть на недогляд санітарів при роздяганні Костенюка.

А що сам І-раз?

Він кохає цю дівчину. Вона – Богородиця гопників.

Заради кохання до цієї дівчини він навіть готовий ходити з нею в церкву.

Це ж просто перейти дорогу від лавки на зупинці.

До того ж він уже зробив перший крок до релігії – перехрестився перед своєю першою смертю.

От тільки цікаво, чи можна в церкві сидіти на спинках лавок?

Сокира і бабуся

У більшості громадян нашого споживацького суспільства шлунки обладнані так, що найлегше їм перетравлювати грошові купюри. Навіть металеві монети люди краще сприймають, ніж бринзу чи ряжанку.

бринза мозку

Жили-були на трьох диванах три гопники, брати Івани. Вони ніде не працювали. Хавали тільки те, що лох пошле.

Але їхні руки були постійно чимось зайняті – то шарилися в кишенях, причому – в чужих, то махали бітами, щоб відмахуватися від кумарних мух у спеку, то лузали насіння чи курили без фільтру з голодухи.

Час від часу вони вирішували заробити грошей. Для того, щоб мати можливість їсти не лише цигарки і семки.

Чим тільки пацани не пробували займатися на своєму тяжкому трудовому життєвому шляху.

Три Івани якось вирішили напасти на поїзд з продтоварами й нав’ялити вагон насіння, щоб потім збарижити це все конгломерації диких селянок, які торгують дріб’язком біля станцій метро. Чим українське село, яке з’їжджається в місто торгувати, відрізняється від Шанхаю?

Іншого разу гопники організували в школі № 24 гурток психологічної допомоги школярам. На закритих заходах вони просто збирали, чи, краще сказати, збивали гроші за те, що навчали задрипаних малолітніх лохів в окулярах правильно поставити себе перед гопниками з інших районів. Наприклад, на «дай памєряю ачкі» треба відповідати: «дай памєряю ачко».

Також брати відкрили бюро ритуальних послуг. Вони розкопували на цвинтарях якомога свіжіші могили, діставали звідти труни, чистили їх від ґрунту і виставляли на продаж у себе в салоні. А трупи закопували в ту ж яму, щоб ніхто нічого не запідозрив. Принаймні трупи точно нічого не підозрювали.

Згодом труни купували нові мерці, точніше, родичі нових мерців. Таким макаром виходив замкнений кругообіг трун у природі.

Цього разу вони вирішили спробувати ще одну схему. Вирахували на районі кілька квартир,