Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

і навіть дали йому пляшку пива. Настільки сильна любов І-раз до тієї незнайомки, що хочеться ділитися цінностями з іншими людьми.

смерть – це око і яйце

Дехто, прочитавши подальшу історію, може подумати, що ці розповіді про гопників малоймовірні й ніколи не сталися б у дійсності. Але в даній ситуації збіглося кілька чинників, від напряму яких залежить реалізація подальших логічних дій Іванів.

Є вихідна інформація, яка дозволяє хоч якось зв’язатися з коханою дівчиною.

Є кохання, яке забороняє будь-які прояви грубощів.

Є мізки гопників, яких немає. Не гопників нема, а мізків.

І у цій ситуації вони знаходять, на їхню думку, єдиний можливий варіант розвитку подій.

цього разу хлопці замовили спеціалісту з убивств смерть І-раз

Пацани домовилися про зустріч зі спеціалістом з убивств. Збитий чоловік, голова відразу переходила в тулуб, так, ніби він примудрився сховати в пісок тільки шию. Схожий на одного з тих мультяшних колобків, які ведуть слідство.

Цей колобок мав своєрідну спеціалізацію. Він був не простим кілером. Він діяв без снайперських гвинтівок, без пістолетів з глушниками, не грубо. Йому замовляли отруту. Іноді замовник хотів, щоб слідів убивства після експертизи не залишалося. Іноді, щоб сліди отруєння були очевидні. Іноді це був один і той же замовник. Іноді один замовник замовляв іншого. Але в будь-якому випадку цей спеціаліст доводив свою справу до кінця.

Він і три гопники зібралися вдома у Іванів, у затемненій кімнаті, вікна завісили ковдрами. Пацани крапаль очкували і тому мовчали ще більше, ніж зазвичай, ніби гарячою праскою пройшлися собі по губах. І-раз парився найбільше, не знав, куди подіти свою розпальцівку, куди подіти свої смужки на спортивках.

Натомість спеціаліст з отруйних убивств ворушився активно, гигикав на кожному кроці. Він приніс із собою досить типове обладнання для невідкладної допомоги – шприци, колби, ампули, пігулки, невеличку електричну плиту для розігрівання, трубки, мазі, бинти, спирт тощо.

І-раз ліг на ліжко, його обступили братюні. Кожен з Іванів втупився в іншу точку. Зараз не час, щоб їхні погляди перетиналися. Гопники дивилися в три різні точки, ніби на три крапки в реченні – кожен бачив тільки свою, але разом це утворювало глуху недомовленість…

Спеціаліст щось варганив. Спершу він розбив кілька ампул, потім вилив їхній вміст у металеву тарілочку, кілька хвилин нагрівав цю рідину. Потім загнав під шкіру І-раз на згині ліктів кілька голок, від яких йшли трубки до крапельниць.

На чолі спеціаліста проступав піт. Але цей піт не був інгредієнтом операції.

– Евтаназія – це як поливати квіти бензином, – примовляв мультяшний герой. – Вони відкидуються, але по-тихому. І про біль ніхто ніколи не в курсі.

До рідини в тарілочці він додав дві розігріті пігулки і згодом набрав суміш, яка трішки зашипіла, у шприц. У голові І-два від думки про те, що зараз може статися, теж зашипіло. І-три стиснув кулаки і теж прошипів, лише одну букву «ссссссссс…». Це означало, що він хотів сказати «сука», але не хотів зайвий раз напружувати повітря, яке й так могло легко розірватися, як тонка біла плівка у склянці запареного молока. Брати були не менш запарені, ніж молоко.

Майстер із убивств випорснув у повітря трішки рідини зі шприца для перевірки прохідності.

Гопники заметушилися. Ващє! Як так! Зараз візьме і прикандичить нашого брата. Нерви підходили до коміра. І-два спересердя кинув на стіну жменю насіння, яке до того нервово лузав. І-три почав гикати.

І-раз зненацька для себе самого перехрестився. Він ніколи не парився з того, як правильно хреститися. Пожалкував, що не ходив у церкву через дорогу. Тому перехрестився по-своєму – не пучкою пальців, а вказівним, з виставленим вперед мізинцем, бандитською розпальцівкою. І в кінці замість «Амінь» сказав «Ітіть».

– Ну, щасливої дороги до успіху, красава, – криво усміхнувся майстер з убивств.

Спеціаліст вколов І-раз. Ввів йому вбивчу дозу.

Всі завмерли, кілька хвилин стояли заціпеніло і спостерігали, як очі І-раз перестали ворушитися й ніби посіріли. В кімнаті чулося лише гикання.

І-два та І-три перезирнулися – їх лишилося двоє…

Ітіть…

– В упор не вкурюю, пацантре, нашо вам ця тєма, але свою ділюгу я промутив, – сказав наостанок спеціаліст, зачиняючи за собою двері, і додав: – У нас не народ, не нація – у нас суцільна евтанація.

не словом, не ділом, а тілом ожилим

І-раз прокинувся в морзі від телефонного дзвінка. Мелодія рингтону – з «Качиних історій». Він відкрив очі саме в той момент, коли над ним стояли двоє санітарів, які збиралися зняти з нього одяг і помістити Івана в камеру схову, тобто в холодильник для трупів.

Працівники побачили, що труп розплющив очі, їх з переляку відкинуло до стіни, з криком, роззявленими ротами й витріщеними прожекторами!

Впродовж тих кількох секунд, поки І-раз всівся на ліжку, на якому він щойно, в буквальному сенсі, лежав трупом, поки дістав з кишені телефон, зняв трубку і промовив додзвонювачу «ващє», поки почув, як в трубці хтось гикнув, – весь цей час санітари були притиснуті страхом до стіни. Їх заціпило, вони просто спостерігали за рухами трупа. По той бік слухавки Івана почули гопники, і вони з полегшенням зрозуміли, що брат ожив і зараз почне діяти за заздалегідь узгодженим планом.

І-раз по-клінтіствудівськи просканував дві перелякані камбали у білих халатах, що приплюснулися до стіни, дістав з іншої кишені волину й навів її на них. Санітари не злякалися зброї, бо вони й так були паралізовані – вперше в їхній медичній практиці ожив клієнт!

І-раз крикнув: «Картотека!». Але ніякої рефлективної реакції від санітарів не надійшло. Навпаки, їхні обличчя стали кольору холодильника. Як би ви зреагували, якби труп, який щойно оклигав, навів на вас приціл небезпечною байдою і погрожував словом «картотека»?

– Картотека на! – вдруге гаркнув І-раз.

Чоловіки повільно заворушилися, ніби під ці дві пласкі рибини затекла холодна морська течія. Подумки почали молитися й матюкатися, в них це виходило так, як раніше в Івана – «Ітіть!».

Уже було невідомо, чим вони більше нажохані – другим життям гопника чи першою можливою смертю самих санітарів. Померти в морзі – конструктивна річ – не треба зайвої возні. Взагалі, якщо подумати, найправильніше місце для смерті – це морг. Перефразовуючи рекламу «Снікерса»: «вмер – і порядок». Відчуваєш, що от-от помреш – йди в морг, май респект до медиків та гробарів.

Ці двоє санітарів завжди роздягали трупи, доглядали їх, вносили в реєстр, допомагали проводити судмедекспертизи тощо, але хто догляне за