Філундія - Світло Лани, Філундія

Ліс був тихим. Занадто тихим, як на місце, де щойно зламалась гілка, з’явився дракон і трапився напівприступ паніки.

Лана сиділа на м’якому моху біля дерева. Крило дракону ще було поруч, ніби він не хотів повертати його назад, не бажав залишити її без захисту. Вона нервово теребила кулон.

— Усе добре, — шепотіла вона. — Просто я в іншому світі. Говорю з драконом, якого не розумію, і наче сама вже теж не зовсім людина.

Санні сиділа на її плечі й спостерігала. Щось у її очах підозріло блищало, як у старої вчительки, яка от-от поставить запитання на кмітливість.

І раптом — рик.

Дракон підняв голову, зіниці звузились. Він відчув щось. Секунда — і його ніздрі спалахнули, в горлі заіскрився жар, і'з пащі вирвався струмінь вогню, яскравий, шиплячий, як крик самого неба.

— НІ! — крикнула Лана, навіть не розуміючи чому.

Вона побачила — дупло в дереві, і в ньому тремтячу істотку, маленьку, мов білочка, з розширеними від жаху очима.

Не думаючи, не зважуючи, просто відчувши щось глибоко в собі, вона простягла руку.

І сталося дивне.

З повітря, з землі, з самого серця лісу в її долоню прийшла волога. Невидимі краплі сконденсувалися в повітрі, загусли, і мов невидимий водоспад хлюпнув назустріч вогню.

Шшшшхххх!

Пар, бризки, волога осіла на землю — і вогонь згас. Не залишивши й сліду.

Мовчання. Повна тиша. Навіть вітер не ворухнувся.

Дракон завмер. Його очі горіли здивуванням. Вогонь — його інстинкт, реакція. Ніхто й ніколи не зупиняв його.

Лана стояла, вся у парі, краплі води на віях. Дихала поверхнево. В очах — шок.

— Що це було?.. — прошепотіла.

Санні обережно злетіла й зависла перед її обличчям.

— Ну, як тобі сказати… — тонким дзижчанням промовила вона, наче перевіряючи кожне слово. — Це дуже схоже на… магію. Водну магію. Власне — твою.

— Що?!

— Саме так. Стихійна відповідь на сильне емоційне збурення. Класика. Друїдка. Зв'язок із живим. Все як у книжці. Тільки… книжки в тебе поки нема.

— Я загасила драконячий вогонь, щоби врятувати білку? — Лана ошелешено перевела погляд на дракона.

І в цю мить... новий образ.

Він побачив її воду — не стихію, а внутрішню. Сильну, рішучу, материнську. Захисницю. А ще — самотню жінку, яка навіть білочку в дуплі не кине.

І відповів відчуттям: ти небезпечна, але справжня. Як вода — тиха, допоки не вибухне хвилею.

Лана притисла руку до грудей.

— Що зі мною відбувається?..

Санні обережно сіла їй на плече й промовила:

— Ти просто починаєш бути собою.