Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 7. У дзеркалі нова я

— Дивись на мене, — Маша повернула мене до дзеркала і примружилась. — А тепер дивись на себе. Це — ти. Але з іншого життя. З того, де ти не живеш у тіні, а сяєш сама.

Я мовчки дивилась у відображення. У дзеркалі стояла жінка в елегантній чорній сукні з відкритими плечима, яку Маша нещодавно купила для себе. Вона пасувала мені ідеально: підкреслювала талію, робила фігуру стрункішою, шию — довшою, а погляд — виразнішим. Маша зробила мені макіяж: стримано, але зі смаком. Очі — з легким димчастим відтінком, губи — в глибокому винному кольорі. Волосся вона підкрутила в м’які хвилі, і я знову побачила ту Ніку, яку давно загубила.

— Я… навіть не впізнаю себе, — прошепотіла я.

— І не треба. Ти маєш стати новою. Сміливою. Живою.

Маша сама була неймовірною — у блискучому сріблястому комбінезоні, з високим хвостом і яскравою червоною помадою. Вона завжди вміла вражати, і сьогодні — не виняток.

Ми викликали таксі, і я, злегка хвилюючись, сіла поруч. Серце калатало — не від страху, а від чогось іншого. Невідомого. Несподіваного.

— Ти готова? — запитала Маша.

— Не зовсім… Але я хочу спробувати.

---

Будівля, де проходив банкет, вражала вже з вулиці: сучасний скляний фасад, неонова підсвітка, червона доріжка. Всередині — ще розкішніше. Кришталеві люстри, золоті акценти, ідеально оформлені столи з живими квітами, келихи з ігристим, елегантно вдягнені офіціанти.

— Боже… — прошепотіла я. — Це ж як у фільмах…

— Це не фільм. Це твоє життя, яке щойно починається, — Маша взяла мене під руку.

У залі вже було багато людей: чоловіки в костюмах, жінки в розкішних сукнях, інтелігентні розмови з келихами в руках. Деяких я впізнала — з телевізора, соцмереж, навіть зі сторінок журналів.

— Ходімо, я тебе з кимось познайомлю, — Маша впевнено вела мене крізь натовп.

Ми підходили до її колег, друзів — і я здивувалась, як легко мені дається спілкування. Мене слухали, мені усміхались, цікавились, ким я є. І вперше за довгий час я не почувалась «чиєюсь дружиною». Я була просто собою. І цього виявилось достатньо.

Я сміялась, пила шампанське маленькими ковтками, дивилась на світ навколо — і вперше за довгий час відчувала не тривогу, а легкість. Світ міг бути іншим. Я могла бути іншою.

Це був лише початок. Але та мить, коли я побачила себе в дзеркалі — стала точкою неповернення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍