Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Я прокинулась рано, ще до того, як у вікна постукало сонце. В голові крутилися тисячі думок, наче хтось увімкнув всередині мене безкінечну плівку. Я лежала, дивлячись у стелю, і питала себе: що далі?

Мені було двадцять п’ять. Я була заміжня вже п’ять років. Стас був моїм першим і єдиним чоловіком. Я не уявляла, як це — жити без нього. Ми познайомилися ще на першому курсі університету, тоді він здавався мені всім — майбутнім, опорою, надією. Але що залишилось зараз?

Я не знала, чи це було ще кохання. Чи просто звичка. Більше не було ніжності. Лише мовчання, образи, дистанція. І я не знала, хто я — поза цими стінами, поза його поглядом, поза роллю «дружини».

Минуло кілька днів. Стас не телефонував. Не писав. Не питав, де я. І я не наважилась йому зателефонувати першою. У душі була порожнеча. Але й певний холодний спокій. Немовби щось розпалось, що мало розпастись.

Увечері я почула дзвінок у двері. Відкривши, побачила Машу з пляшкою вина й широкою посмішкою.

— Я не могла тебе залишити на самоті в п’ятницю ввечері, — сказала вона, заходячи всередину. — Ти що, хочеш тут вмерти від нудьги?

Ми сіли на кухні, як колись у студентські роки. Говорили про все: про життя, роботу, про мрії, які ми колись писали на звороті зошитів. Маша розповіла про  компанію,в якій працює....про черговий успішний проєкт — офіс у стилі сучасного мінімалізму, про розкішний банкет, який вони влаштовують з цього приводу.

— До речі, — сказала вона, підливаючи вина в мою склянку, — ти йдеш зі мною. Мені просто необхідна гарна компанія. Усі з парами або зайняті. А ти — ідеальний варіант.

— Та ти що, — відмахнулась я. — У мене немає настрою. І сукні відповідної. І взагалі, я не в формі…

— Це не відмовка, а звичка ховатися. Ніка, годі вже бути тінню. Ти красива, розумна, професійна — тобі просто треба вийти в люди й нагадати собі, яка ти.

Я довго думала. Мене розривало між страхом і бажанням змін. І раптом я зрозуміла — мені нічого втрачати.

— Добре, — сказала я тихо. — Тільки допоможи вибрати, що вдягнути.

Маша всміхнулась і підморгнула:
— О, з цим я тобі точно допоможу. Завтра ти будеш не просто Ніка. Ти будеш — нова Ніка.