Юльчик - За рогом - щастя, Юльчик

— «Ця книга — мій голос. Я розповім про дівчину, яка знайшла себе посеред хаосу.»

Марта іноді заходила до неї, приносила чай з лимоном і теплою усмішкою.

— «Ти вже не та, що була колись,» — казала вона, — «Тепер ти твориш власну історію.»

І хоч минуле ще намагалося повернутися через дзвінки і повідомлення, Емма була непохитна.

— «Я заслуговую на щастя. І я його знайду — в книгах, у світі, що створюю сама.»

Вона підняла голову, відчуваючи, що попереду — новий початок, сповнений світла і надії.

— «Щодня стає трішки легше», — думала Емма, знову дивлячись у вікно свого маленького, але вже теплого помешкання. Приміщення для крамниці поки що не вибрано, але вона відчувала, що це лише питання часу.

Наступного ранку Марта запропонувала:

— «А може, сходимо подивимося ще кілька варіантів? Я знайшла кілька приміщень у старому районі, де багато маленьких кав’ярень і крамниць. Там твоя ідея буде як вдома.»

— «Звучить чудово.» — посміхнулася Емма, — «Мені потрібен саме такий простір: затишний і з душею.»

Їхні прогулянки перетворилися на маленькі пригоди. Кожне приміщення було по-своєму особливим — з високими стелями, дерев’яними балками або великими вікнами, що впускали багато світла.

— «Ось це мені подобається.» — захоплено сказала Емма, заглядаючи у старий книжковий магазин, який стояв пусткою. — «Тут можна влаштувати куточок для творчості, а запах книжок стане наче обіймами для відвідувачів.»

Марта підтримувала кожну її ідею, допомагала складати списки покупок і планувати бюджет.

— «Ти справжній двигун цього всього,» — сміялася Марта, — «Не знаю, де в тебе стільки енергії.»

— «Енергія приходить з надією.» — зізналася Емма.

У той же час Девід не залишав спроб повернутися в її життя. Він писав їй повідомлення, дзвонив, приходив до квартири, але Емма лише ігнорувала все це.

— «Я більше не хочу повертатися назад.» — твердо повторювала вона собі. — «Це моє життя, і я обираю його.»

Іноді приходили сумніви, спокуси відповісти, поговорити, пояснити. Але щось глибоко всередині стримувало її.

— «Моє щастя — це не він.» — розуміла вона.

Вона все частіше заглиблювалася у роботу над своєю книгою. Писала про дівчину, яка віднайшла себе, про мрії, що стають реальністю.

— «Я хочу, щоб ця історія допомогла іншим.» — шепотіла вона, — «Щоб вони теж не боялися йти за своїми бажаннями.»

Марта часто сиділа поруч, іноді просто мовчки, підтримуючи своїм теплом.

— «Я горджуся тобою.» — сказала вона одного вечора, коли Емма прочитала їй кілька сторінок.

— «Це тільки початок.» — відповіла Емма з легкою посмішкою. — «Але я вже відчуваю, що рухаюсь у правильному напрямку.»

Їхній шлях був не простим, але тепер Емма знала — вона не сама. І навіть якщо минуле ще намагається наздогнати, вона готова будувати своє майбутнє власними руками.