Юлія Вирва - Голос, що не змовк , Юлія Вирва

Вернувшись додому вона приготувала собі ароматну каву і сівши на ліжко віддалася мріям. Це були незвичайні мрії. Серце підказувало йти вперед до омріяного щастя. Стати тим, ким хотілося давно. Розправити невидимі крила і полетіти далеко далеко за небокрай.

З потоку думок її вирвав звук сирени повітряної тривоги. Треба ж таке -обірвати на найцікавішому місці. Але то така реальність. Про неї не варто забувати. Є такі які не хочуть пам'ятати. Їм вигідніше плисти за течією, а не боротися за своє місце під сонцем. 

Робота далі не клеїлась. Відчувала себе непотрібною цьому суспільстві. Неповноцінною.  То ж продовжила читати спогади минулого:

,, Моє життя потрощене мов жито. Нема сил більше боротися. Хочу швидше з усім покінчити. Єдине що не встигла зробити - це покохати когось, хто здатен розділити зі мною долю. Якою б важкою вона не була. Певно мої слова викличуть багато питань. Це добре. Якщо ні, тоді усе марно. Про мене одразу ж забудуть. Я стану тінню. Злиюся з темрявою. 

Мар'ян Ващишин. Наші шляхи перетнулися та долі не переплелись. Нехай він буде щасливим.''

Іраїда співчувала цій жінці. Сльози котилися з очей та вона не хотіла їх витирати. Скільки несправедливості в цьому світі. Скільки скалічених доль. Жінка вирішила діяти. Дати голос тим, хто не змовк. Так як вона. 

Знову поринула в написання. Слово за словом, абзац за абзацом, розділ за розділом народжувалися правда про час, коли бути українцем означало смерть. Зараз відбувається теж саме. В інших масштабах. Невже Україна не стане по- справжньому вільною країною? Певно не бути цьому поки вона жива. 

Скільки часу просиділа перед ноутом не пам'ятала. Головне, що половина книжки була написана. Так як їй хотілося. Без фальші і поетичних зворотів. Гірка як полин й цілюща мов ковток свіжого повітря. Те, що др неї ніхто не насмілювався писати. Бо знайомство з історією рідного краю триває ціле життя. Й все одно її повністю не пізнаєш.

Сон був тривожним. Снилися фрагменти того, що ніколи раніше не бачила. Серед тіней побачила її- Володимиру. Вона тихо шепотіла слова, які важко розібрати. Іраїда намагалася вловити зміст і не могла. Тим часом тінь зникла в темряві. Після того жінка остаточно прокинулась. Фрагменти сну залишились в пам'яті.