Юлія Вирва - Голос, що не змовк , Юлія Вирва

Відклавши зошит вбік жінка довго не могла прийти до тями. Те, що там описувались не вкладалося в голові. Невже не можна було вчинити по- іншому? Як загинула ця письменниця? І чому це сталося. 

В школі їй вдовблювали в голову сухі факти з історії України, змушуючи зубрити непотрібні дати. Приховували правду. Робили з неї гвинтик нової системи. Як колись. Це жахало. 

Їй раптом захотілося звільнитися з роботи і втекти подалі. Та від себе не втечеш. Іраїда не розуміла що далі робити. Як жити з цією інформацією. Вона так й не стала відомою письменницею як колись хотіла. Все на що її вистачало це списувати записники своїми думками. Читати книжки інших авторів і глибоко в душі їм заздрити. 

Закутавшись в теплий плед увімкнула улюблену музику намагаючись відволікатися. Думки змінювалися зі швидкістю світла. Нічого не допомагало. 

Промучившись вирішила почитати. Цього разу це був любовний роман Сари Джіо,, Я кохатиму тебе завжди ''. Іноді дозволяла собі мріяти про кохання, яке існувало в книжках. В реальності боялася комусь відкритися. Одного разу занадто сильно обпеклась. 

Самотність стала її найкращою подругою. Тим почуттям,яке змушувало плакати ночами в подушку. Робота лише виснажувала. Хотілося заховатися від усіх. Туди, же ніхто не шукатиме. 

Важко жити в країні, де триває війна. Де кожен день може стати останнім. І можна не встигнути сказати найважливіші слова тим, хто цього потребує. 

Наступного ранку не вийшла на роботу. Натомість заглибившись у читання. Образ Володимири Ірченко не виходив з голови. Немов щось об'єднувало цих різних жінок з різних епох. 

,, Я ніби живу в якомусь кошмарі. Друзів майже не лишилось. З дня на день за мною можуть прийти. Головне встигнути заховати ці записи. Щоб наступні покоління змогли дізнатися правду про тих, хто загинув захищаючи українську мову. Моє життя більше мені не належить. Воно належить Україні. До останньої краплі крові. До останнього подиху. Боже, благаю Тебе, захисти моїх рідних. Вони не заслуговують такої смерті. Через тих, хто прагне вислужитися владі. Не знаючи,що вона підписала й їм смертний вирок. Моє покоління зазнало чималих витрат. Зазнаватиме й далі." 

За вікном буяла весна. Нарешті прийшло довгожданне тепло. Люди грілися на сонечку, балакаючи про наболіле. Тільки Іраїда не усміхалася. Як привернути увагу до цих записів? Відродити пам'ять про давно забутих? Вона знала одне- це завдання їй під силу.