Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

Роан приглянув собі один бар, де можна було б посидіти. Але зайти не наважився. Чоловік переконав себе, що днів попереду ще багато і він встигне туди навідатися. Тому пішов далі, аж поки не натрапив на якусь маленьку будку, де робили просту, дешеву каву. Роан взяв цю каву. Він так давно так не робив. Бо ж Юнта завжди говорила, що пити потрібно лише якісні напитки. І взагалі кава, на її думку, дуже погано впливає на серце. А вони не такі бідні, аби пити таку гидоту.

Але сьогодні, коли вона цього не бачить, він знову згрішив і взяв собі цю гидоту. І не пожалів. Її смак нагадав Роанові його молодість. Ті щасливі роки його життя, коли він студентом. Ах, яка ж все-таки проминаюча річ – наше життя. Ось він, ще не так давно був студентом. А сьогодні він уже  зовсім дорослий чоловік.

Роан випив каву і пішов далі. Він бродив вуличками цього чужого міста і насолоджувався цим. Він дивився як загораються нічні ліхтарі і в душі згадував свої юні роки. Свою нещасну молодість.

Так, він успішна людина. Це правда. Так, він має все – чого лише хотів. І що з того? Адже він такий самотній в цьому світі. Такий самотній.