Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

Роан закрив очі і трохи задрімав. Йому снився дуже дивний сон. Наче б то він знову молодий, знову повний сил і енергії. Він успішний письменник. І йому знову хочеться жити і мріяти, наче б йому було знову двадцять років. А ще він не самотній. Біля нього якась молода жінка, яка називає його своїм чоловіком. Але вона зовсім несхожа на Юнту. Абсолютно не схожа.

Чоловік відкрив очі. Він проспав майже три години. Який прекрасний сон. Як солодко він спав. Так, як він уже не спав давно.

На дворі уже почало темніти. Роан вийшов з готелю і пішов тротуаром. Він хотів просто пройтися, розім’ятися а заодно і піднайти собі місцину, де би він міг спокійно посидіти і попити каву. І можливо, навіть побачити когось зі своїх знайомих. Хоча, це напевне навряд. Але все ж.

Тому він не спішуючись йшов і розглядав усе навколо. Нарешті можна було не думати ні про що а просто провести його для себе, прогулюючись містом.

Роан уже й забув як це гуляти під світлом ліхтарів, вдихати вечірнє повітря і дивитися на нічне небо вкрите зірками. Навіть тоді, коли вони зустрічалися з Юнтою, таке не часто траплялося. А після весілля і поготів. Лише згадки.

І ось, він знову міг собі це дозволити. Хоча б так, на самоті. Але все ж це краще аніж зовсім ніяк.