anwsxxz - Казкові злочини , anwsxxz

Частина 7. Пастка для вовка.

Ніч. Лісовий масив неподалік дитячого табору, закинутого багато років тому.

Еллі прокинулась на холодній землі. Легка туманність перед очима — чи то через туман, чи через препарат, яким її, ймовірно, приспали. Руки зв’язані, але не надто сильно — мов хтось хотів, аби вона могла вирватись… але не відразу.

Поруч — кошик із пиріжками. У ньому — листівка:
"Для бабусі. Йди прямо лісом. І не відхиляйся."

 

Пастка грає за правилами казки:

Вона знала, що це — сцена. Чергова казкова інсталяція. Але цього разу вона — не спостерігач. Вона рольова фігура. Жертва.

Червона накидка на її плечах. Навмисне.
Пір’їна, вплетена в корзину. Той самий стиль, що й у “Баби Яги”.

Навколо чути виття. Але не звіряче — імітація. Динаміки серед дерев. Тінь проходить неподалік. І в голові знову лунає фраза:
“Що зробиш, коли вовк — не він, а ти?”

 

Едвард приходить не як герой, а як мисливець:

За кілька сотень метрів від неї, у гущавині, спрацьовує тригер — лазерна сигналізація.
На іншому кінці — Едвард, який уже зрозумів, що це буде. Він знайшов слід ще на місці вбивства у «будинку трьох ведмедів» — під підлогою: вирізаний текст казки про Червону Шапочку з підкресленими словами:

“І вона не знала, що це не бабуся, а вовк у бабусиній шкурі…”

 

Розв’язка:

Еллі майже доходить до закинутої хати в лісі. Там має бути “бабуся”. Але двері вже прочинені. Усередині — маріонетка в ліжку. Гумористично страшна “бабуся”, з великими очима, ротом до вух і… фото Еллі в руках.

У цей момент із тіні виходить чоловік у вовчій масці.
Він не говорить. Він просто простягає руку до Еллі.

— Ще один крок — і казка закінчиться смертю, — каже він.

— Я не боюсь, — відповідає вона. — Бо я не та, ким ви мене вважаєте.

І тут — клац! — щось блимає в темряві.
Сітка падає з дерева і накриває фігуру вовка.

— Казки — це ваш театр. Але я навчився бачити репетиції, — лунає голос Едварда ззаду. Він тримає пульт і показує на підставку з камерами.

Втеча злочинця:

Проте в момент, коли Едвард наближається, щоб зняти маску —
вибух блискавки і дим. Спрацьовує піротехнічний заряд — фігура в масці зникає.

— Він не просто грав, — каже Едвард, — він перевіряв нас. Як далеко ми готові зайти, щоб зберегти ролі.

Кінець частини:

Повертаючись у місто, Еллі мовчить.

— Ти знала, що він слідкує?

— Відчула. Але хотіла побачити, чи зможу вийти сама. Це була моя гра.

— І ти виграла?

— Ні. Але тепер я знаю, як він думає. І це змінює все.

Едвард кидає погляд на листівку, яку вона тримає.

На звороті — нове послання:

“Казка — це не спогад. Це повторення.”

 

Кінець частини 7. Продовження - у частині 8: "Пряниковий чоловічок".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍