Невидимі крила - Ціна збереження , Невидимі крила

Зима накрила село білим снігом, і кожен крок на вулиці залишав слід на м’якому покривалі. Повітря було холодним, але для Леї і Кая ця зима виглядала іншою — теплою, незважаючи на мороз. Вони проводили дні разом, по черзі прогулюючись по снігу і знову вертаючись в затишну кімнату, де камін давав своє м’яке світло, а тепло від нього розтікалося по всій хаті.
У той вечір, коли засипало ще більше снігу, вони сиділи на дивані, загорнуті в теплу ковдру. Від вікна відблискували вогники, створюючи атмосферу як у казці. Кай обіймав Лею, вона притискалася до нього, відчуваючи його тепло, яке було таке необхідне в холодний зимовий вечір. Він грав з її волоссям, а вона закривала очі, насолоджуючись його присутністю.
Її серце билося швидше, коли його дотик ставав більш ніжним. Він нахилявся до неї, шепотів щось вухо, і в його голосі звучала така ніжність, що Лея не могла залишатися байдужою. Відчуття цього тепла, цієї турботи, було для неї незвичним, і вона почала відпускати всі свої страхи, поступово відкриваючись йому все більше.
Кай підіймав її обличчя своїми руками і дивився в очі, ніби шукаючи в них відповіді. Потім його губи зустріли її губи — повільно, обережно, якби перевіряючи, чи вона готова. І хоч її серце билося швидко, вона не відсувала його. Вона була готова. Вона була готова до нього.
Цей поцілунок тривав довше, ніж звичайно. Вони відчували, як близькість між ними зростає, як їхні душі розкриваються одна перед одною. Кожен дотик, кожен погляд все більше виливався в щирість. Лея не боялася більше бути вразливою, бо поряд був Кай — той, хто розумів її навіть без слів.
Ніч пройшла без поспіху, в гармонії та спокої, між їхніми руками і поцілунками, з радісними усмішками та тими тихими моментами, які залишали в серці відчуття тепла навіть після того, як ночі закінчувалися.