Настя Коваленко - Щастя , Настя Коваленко

Глава 6: Перший крок до мрії

Героїня поверталася до лікарні з почуттям, яке важко було описати. Вона була сповнена рішучості, але й хвилювання знову охоплювало її. Мечта – її найсильніша рушійна сила. Вона усвідомлювала, що не може дозволити нікому або нічому затримати її на шляху до мети.

     «Я доведу їм, що я маю право на це,» – прошепотіла вона сама собі, натхненно крокуючи через вулицю, намагаючись знайти місце для свого виступу. Їй потрібно було щось більше, ніж просто прослуховування – їй потрібна була сцена, де вона могла б показати всім, хто сумнівається, що її голос вартий уваги.

   Вона стояла на перехресті, де зустрічалися десятки людей, але серед цієї метушні вона не могла зупинити свою внутрішню боротьбу. Їй потрібен був шанс. Вона вирішила, що не стане чекати, поки хтось дасть їй можливість. Вона сама знайде місце для свого виступу.

На першому кроці її подорожі їй пощастило побачити оголошення на стіні одного із кафе – музичний конкурс для молодих талантів. Це був саме той момент, на який вона так чекала. В її грудях спалахнула надія, і, не роздумуючи, вона вирушила всередину, щоб дізнатися більше.

   «Виступити тут. Доказати всім, що я можу,» – повторювала вона в думках, не зупиняючись, навіть коли все навколо нагадувало їй про труднощі.

    Героїня стояла перед дверима кафе, де проходив музичний конкурс. В її серці билося бажання довести всім, що вона має право бути тут. Вона вже давно мріяла про сцену, де можна було б показати свій голос. Тепер цей шанс був перед нею. Вона глибоко вдихнула і зайшла всередину.

  Зала була заповнена людьми, які теж мріяли про те, щоб їх почули. Всі вони були різні: одні з гітарами, інші з клавішами, деякі просто співали під аккомпанемент. І вона була серед них – новачок, але не зважаючи на це, вона відчувала, що вона теж заслуговує на шанс.

   Організатор конкурсу підійшов до неї, і її серце затріпотіло від хвилювання. Він подивився на неї уважно і промовив:

  «Ви хочете взяти участь у конкурсі? Тут виступають серйозні конкуренти. Переможе той, хто зможе показати не тільки техніку, а й справжній талант.»

  Вона кивнула, готова боротися не лише за свою мрію, але й за приз, який обіцяли переможцю. Це була її можливість довести, що її голос вартий уваги. Вона відчула, як на плечах лягла важкість конкуренції, але вона була готова до цього.

   На сцені чергувався один за одним претендент, кожен з яких намагався перевершити іншого. Але героїня не боялася. Вона вже вирішила, що не зупиниться перед труднощами. Вона була тут не просто так – вона боролася не тільки за мрію, а й за шанс змінити своє життя.

   Нарешті прийшла її черга. Вона крокувала до сцени з піднесеною головою, навіть коли нерви починали брати своє. Глядя на інших учасників, вона розуміла, що кожен з них хоче цієї перемоги так само сильно, як і вона. Вона взяла мікрофон, зробила глибокий вдих і почала співати.

   Її голос наповнив залу, і кожну ноту вона вкладає в свою боротьбу. Вона співала не просто для того, щоб перемогти, але щоб довести собі й усім, що її мрія – це не просто надія, а справжнє прагнення до мети. Кожен акорд був, як доказ того, що вона не зупиниться.

   Коли останні звуки її пісні затихли, залу охопила коротка тиша. Героїня стояла на сцені, її серце билося шалено, і вона відчувала, як кожен погляд у залі був прикований до неї. Вона спробувала не дивитися на інших учасників, але зрозуміла, що вони теж чекають, як оцінять її виступ.

   Почали лунати аплодисменти. Спочатку тихі, несміливі, але чим довше звучала овація, тим сильніше ставала її впевненість. Вона не могла стримати посмішку, але водночас усвідомлювала, що цей момент не був просто про перемогу. Це було про саму себе. Вона довела, що її голос гідний уваги, що вона може стояти на цій сцені серед тих, хто колись здавався їй неперевершеними.

   Організатор конкурсу підійшов до неї з нотатками та мікрофоном у руці.

  «Це було вражаюче,» – сказав він, не приховуючи захоплення. «Ви дійсно маєте щось особливе в своєму голосі. Ви заслуговуєте на більше.»

  Героїня не могла повірити своїм вухам. Вона стояла, погляд не відриваючи від нього, і відчувала, як всі її сумніви розсіюються, наче вони ніколи й не існували.

  «Але,» – додав він, – «ми тут не просто шукаємо таланти. Ми шукаємо справжніх артистів, які не тільки співають, а й мають душу. І ви точно в тому числі.»

   Її серце знову наповнилося надією, і вона знала, що це лише початок. Хоча й було багато конкурентів, сьогодні вона перемогла не лише в конкурсі, а й у своїй власній боротьбі. Це був не просто виступ – це було її перше реальне досягнення на шляху до мрії.

   Після виступу героїня спустилася зі сцени, її ноги майже не тримали, але в голові звучала лише одна думка: «Я це зробила». Вона була переповнена емоціями, відчуваючи одночасно радість і напругу. Це була її перша велика перемога, навіть якщо вона ще не знала результатів конкурсу.

   Вона вийшла на вулицю, де холодне повітря подіяло як заспокійливий засіб, відганяючи залишки хвилювання. Тепер їй не хотілося нічого, крім того, щоб поділитися цим моментом з батьком.

  Вона набрала його номер, але він не відповів. Героїня швидко набрала ще раз, але все було так само. Вона почала хвилюватися. Що сталося? Чому не бере трубку?

   Замість того, щоб думати про погане, вона вирішила відправитися в лікарню. Всі її думки були зосереджені лише на одному – це її шанс, її перша перемога на шляху до мрії.

   Лікарня була тихою, але серце героїні билося швидше, коли вона підходила до палати. Вона відкрила двері і побачила батька, який сидів на ліжку і посміхався. В його очах була гордість, хоча він і не міг виступити за неї.

   «Ти це зробила?» – запитав він, і вона не могла більше стримати сліз.

  «Так, я виступала… і я зробила це. Я довела, що можу!» – її голос зірвався, але це була не слабкість, а рішучість.

   Батько посміхнувся і тихо сказав: «Я завжди вірив у тебе. І я дуже гордий.»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍