Анна Стоун - Гармонія , Анна Стоун

— Дуже хочу! — зітхнула Рада.

«А як же слава? Е, ні! Вранці – слава, увечері – додому! Дідько, він на мене навіть не дивиться! — Рада обхопила себе руками за плечі. – Яке ж я дурне.... Я хочу до себе!» — проскиглила свідомість.

— Сьогодні в будинку прохолодно. Ви не відчули? Зробіть щось!

«Не дивно, в такій сукні!» — дівчина спробувала стримати їдкий смішок.

— Добре. Я зараз розпоряджуся, щоб у твоїй кімнаті запалили камін! Вибач, у мене був важкий день! — після цього Мерлін забрав стос паперів і більше нічого не кажучи, вийшов за двері.

Рада заскрипіла зубами, дивлячись йому вслід. 

«Ну нічого! Наступного разу вийде!» — дівчина, гнівно стиснувши кулачки, сіла в крісло, поринувши у думки.

* * *

Альбрехт лежав на ліжку, закинувши ногу на ногу. Думки були зараз далеко від книги, яку він тримав у руках. Він раз у раз відривався від читання, дивився, то в стелю, то в стіну. Йому хотілося піти до неї.

Відкинувши книгу у бік, Альбрехт схопився з ліжка та підійшов до письмового столу, на якому лежали папір та перо з чорнильницею.  Змочивши перо хлопець почав писати.

Моє світло, моя любов та біль

Де ти є? Прошу мені скажи

Пробач, бо присягався не любити…

Альбрехт на мить відірвався від віршів. Рима на якусь мить зникла. Хлопець зітхнув, спробувавши згадати всі щасливі моменти.

Не страшні негоди та нещастя

Адже ти зі мною – моя радість, щастя…

Альбрехт не знав, що писати далі. Він відчував, що тут чогось не вистачає. У всіх його піснях чогось не вистачає. Хлопець пропустив приспів, щось почав виправляти. Йому здавалося, що у кожному куплеті бракує ще кілька рядків.

Через пів години на душі нарешті панував спокій. Відклавши перо, Альбрехт перечитав чотиривірші та усміхнувся. Він мріяв удосконалити колись вірші. Обов'язково. Адже вона відповість йому взаємністю. Альбрехт підніс до губ списаний листок і поцілував його.