Вікторія Хорошилова - Безстрашність, Вікторія Хорошилова

Майк навіть проводив мене до моєї каюти, поцілував. Це було так приємно і ніжно. Тільки потім я відчула, що він кладе руки не туди, куди варто після першого побачення, і відштовхнула його.

— Ти чого? — не зрозумів він.

— Не треба так робити.

— Як? Тобі не сподобалося?

— Поцілунок сподобався, тільки ти руки починаєш розпускати.

— Може я теж хочу з тобою погратися лялечка, — слово "лялечка" він виділив так, щоб я зрозуміла, про яку ляльку йдеться.

— Я не іграшка.

— Та годі, люба.

— Ні.

Я втиснулася у двері своєї кімнати і не знала, що робити. Якщо відчиню, точно зґвалтує, якщо ні, може сам піде. Чому навіть зараз я не можу злякатися, це було б логічно. Стою, дивлюся на Майкла і чекаю, поки піде, а сама розумію, що серце навіть не прискорилося, хіба що трохи від поцілунку. Але чому мене не лякає те, що може трапитися?

Він знову мене цілує, уже не кладучи руки мені на попу. А просто взяв ліву руку з браслетом ключем від кімнати і спробував силою відкрити каюту. Тут він мене розлютив, і я вкусила його за губу. Він відсторонився, витер закривавлену губу і заліпив з усієї сили ляпаса, після цього пішов. Я постояла ще кілька хвилин біля дверей, чекала, коли мине дзвін у вухах. А потім зайшла в кімнату, розревілася. От чого не очікувала від себе, то це те, що я розревуся. Здається, я не плакала з моменту загибелі батьків. І тепер усе, що я тримала всередині, усі переживання — від загибелі батьків, від безвиході на тій планеті. І останньою крапкою став Майкл, який назвав мене лялькою, з якою можна робити все, що завгодно, — усе це вирвалося назовні, і я ревіла захлинаючись, лежачи на ліжку, обнявши подушку.

Через якийсь час до мене у двері подзвонили. Я навіть не спробувала встати і їх відчинити. Бо все ще не могла заспокоїтися. "Зараз би урса мене учуяла і зжерла" — пронеслася в голові дурна думка.

Двері відчинилися, увійшла Лариса з королевою Мартіною і брати, що забрали мене з тієї планети.

— Ізо, — покликала королева, я не відреагувала. — Ізочка, заспокойся, його покарають і пліток більше не буде.

Я майже не чула її і просто ревіла.

— Ваша Величність, може, я за лікарем сходжу, він їй вколе заспокійливе.

— Давай.

Після того, як Лариса пішла, прийшов начальник охорони корабля. Він хотів щось сказати. Але побачивши королеву і двох своїх підлеглих у мене в кімнаті трохи здивувався.

— Вибачте, а що сталося? — здивовано запитав він у братів.

— Майкл Ізабеллу образив, — сказав Рональд, — точніше хотів образити. Руки намагався розпускати, вона його за губу вкусила, а він її вдарив.

— Тепер не тільки покусаний, ще й із фінгалом ходить, — додав Альфред. — Ми просто бачили, як він до Ізабелли підкотив за вечерею, прогулятися запросив. Потім через пару годин дивимося — йде із закривавленою губою. Коли розпитали через що, він і отримав в око.

— Обіцяв вам поскаржитися, — сказав Рональд.

— Буду чекати з нетерпінням.

— Може, ви вийдіть із кімнати, тут і так місця мало, ще й ви товпитеся, — обурився лікар.

Чоловіки одразу вийшли з моєї каюти, а Лариса зайшла слідом за лікарем. Королеві довелося пропустити його до мене. Лікар погладив мене по голові і сказав:

— Ізо, замри, мені потрібно тобі укол зробити.

Я постаралася завмерти, просто затримала дихання. Лікар швидко підкотив рукав і вколов ліки.

— А тепер дихай. Ларис, поклади її спати і простеж, щоб заснула. Буде навіть краще, якщо ти з нею залишишся. Так, таблетку ти не пила ще, це добре, я її поки заберу.

— Тобі краще? — стурбовано запитала королева, я похитала головою.

— Ти скоро заснеш, і тобі стане краще. Доза заспокійливого велика, тож точно заснеш. Ларис, побудеш із нею?

— Так.

Я справді швидко заснула. Щоправда Лариса встигла допомогти мені роздягнутися. Вранці прокинулася від пілікання чужого будильника. Здивувалася, побачивши Ларису у своєму ліжку. Вона сонно вимикала будильник і, побачивши, що я дивлюся на неї, усміхнувшись сказала:

— Востаннє, коли я спала з жінкою, це була моя мама і мені було п'ять років, — я тільки посміхнулася. — Ти як, Ізі?

— Нормально. Трохи відчуваю себе спустошеною і все.

— Ти пам'ятаєш, що вчора було?

— Мені дах знесло. Було відчуття, що всі внутрішні переживання, які я придушила, вирвалися на свободу. І я не могла себе зупинити. А чому ви вчора з королевою приходили?

— Їй розповіли, що тебе викликали до начальника охорони. Вона хотіла дізнатися, що трапилося, і почула твою розповідь. Ти б бачила, як вона розхвилювалася через тебе. Ми ж не знали, що ти таке пережила. Я б померла зі страху на тій планеті. А потім прийшли хлопці й розповіли, що в тебе неприємність із пілотом була.

— Нам до скількох?

— Тобі після 12, я до 11 йду. Може сьогодні раніше, королева вчора теж перенервувала. Особливо після Майкла, їй ще додали про урсу. Бідоласі теж довелося заспокійливого дати. Вона сильна жінка, але іноді буває дуже вразливою. І іноді може сильно переживати за тих, хто їй небайдужий. І ти одна з тих, хто їй небайдужий, і я б сказала, дорогий.