Вікторія Хорошилова - Безстрашність, Вікторія Хорошилова

— Ти весь цей час сиділа на даху будівлі і спостерігала за цим? — здається, я почула здивування.

— А що мені залишалося робити. Я чула, що відбувалося в будівлі, і раділа, що про мене ніхто не згадав. Просто засвоїла урок ще на кораблі, що краще мовчати. Мала необережність попросити декого не пити й поводитися пристойно. Мене за це побили. На планеті я намагалася не потрапляти їм на очі. Бо з тими двома дівчатами, що залишилися, вчинили дуже погано. Їх зґвалтували, і це тривало не один день, знущання над ними. Їхні крики було чути далеко від дому. Я в першу ж ніч не витримала і пішла. Зістрибнула з даху, будиночок невисокий, стіни товсті, надійні, якраз від урс. Тоді я й помітила, що урси мене не бачать, можуть почути, але не відчути. Стала ходити дуже тихо або просто сидіти й чекати, поки вони підуть.

— Як швидко загинули інші?

— Дівчат я перестала чути на третій день. Потім дізналася, що їх з'їли урси.

— А як ти виживала без їжі?

— Ну, знайшла пташині гнізда, і тягала вдень яйця. Іноді здавалося, що я не зможу себе змусити їсти цю сиру гидоту, але голод виявлявся сильнішим, і було терпимо. Чоловіки, що залишилися, теж пристосувалися полювати, щоправда, на дрібних тварин.

— Так вони тебе більше не бачили?

— Бачили, тільки я не наближалася і тримала безпечну дистанцію.

— І що вони не намагалися тебе спіймати?

— Намагалися, ну я ж кажу, тримала безпечну дистанцію і щойно їх бачила, тікала ще далі. На відміну від мене, вони не могли покинути притулок.

— Вибач, а як же ти спала?

— Урси на цій планеті не люблять сонячне світло і годин з чотирьох залазять у свої нори. Тож із четвертої до шостої чи сьомої можна спокійно поспати. Можна, звісно, і вночі, але мені було складно заснути, коли поруч постійно хтось тупотить, — я розсміялася тихо, — кумедно, урси заважали мені заснути. Тільки зараз розумію, що це смішно звучить.

— А як загинули інші?

— Через свою необережність. Здається, хтось із них не зачинив двері в будинок, і до них уночі зайшли урси. Ось і все.

— Ти потім повернулася в той будинок?

— Так, щоправда, не зовсім у будинок, на дах. На ньому можна було спати вночі спокійно. Іноді мені вдавалося проспати всю ніч. Але це було, здається, всього кілька разів. Просто було цікаво спостерігати за урсами. І потім, я ще раніше пристосувалася полювати на них. Мені все ж набридли пташині яйця остаточно і мій організм їх уже просто не приймав. А урси найуразливіші на світанку, тоді довелося навчитися їх убивати. Їсти дуже хотілося, — сказала я трохи винувато.

— А як готувати?

— Під збільшувальним склом на сонці розводиться багаття, щоправда, або недосмажене, або пригоріле виходило. Ну загалом, якщо коротко, все розповіла.

— А де ти воду брала?

— У річці, щоправда там плавати не можна, теж хтось живе. А ось швидко попити і піти можна. А потім прилетів рятувальний катер, якщо чесно ледь не проґавила. Добре, що хлопці розмовляли, а то я на даху лежала. Ще є питання?

— Як ти зрозуміла, що урса на кораблі?

— Ви чули, як вони смердять? — офіцер кивнув — Я йшла коридором, коли почула знайомий запах, і здогадалася, звідки він іде. Навіть вдалося пройти в ангар, щоправда, майже всі загинули.

— Це вже не твоя вина. Можеш іти.

Пішла спочатку до себе в кімнату, трохи полежала. А потім вирішила зайти до лікаря по снодійне. Він дав пігулку і порекомендував спочатку поїсти, а потім, коли буду лягати спати, випити її. Таблетку занесла в каюту і пішла в їдальню. І зрозуміла, що чутки кораблем розносяться швидко і так само швидко спотворюються.

Вже на громадську думку хлопця, який вижив, визнали героєм, який убив урсу і врятував ляльку королеви. Це мене навіть трохи зачепило, але я швидко взяла себе в руки і пішла вибирати їжу. На касі був усе той самий чоловік, він що, цілодобово працює?! Вибрала салат і рибу.

— Уже різноманітність, — посміхнувшись, сказав він.

— А ви цілодобово працюєте?

— Ні, це ти на мою зміну просто потрапляєш, за півгодини здаю вже.

Він розрахував мене і я, посміхнувшись, пішла вечеряти. До мене за столик підсів Майкл, пілот рятувального корабля, що забрав мене з планети.

— Чув, ти з урсою розібралася на кораблі.

— Я вже іншу версію чула і, здається, у різних варіантах.

Він тільки посміхнувся і запитав:

— Вільна після вечері?

— Так.

— Як щодо невеликої прогулянки кораблем?

— Можна, — спокійно погоджуюся.

Він усміхнувся і пішов собі за соком. Посидів, почекав, поки я доїм. Якось я поки що скептично ставилася до цієї прогулянки. Хоча погуляли ми добре, я навіть змогла розслабитися внутрішньо. З огляду на те, що мені довелося переказати й ледь не пережити наново цей місяць на планеті, хоч тільки у спогадах, але вони теж уміють ранити. Я ще добре пам'ятаю, що може поганого трапитися з дівчиною.