Саймон Шустер - Шоумен, Саймон Шустер

і він має намір повалити їхній уряд, щоб «демілітаризувати та денацифікувати» країну. Будь-яку іноземну державу, яка спробує стати йому на заваді, Путін завуальовано попередив про застосування ядерної зброї:

— Той, хто спробує перешкодити нам, тим більше створити загрозу для нашої країни, нашого народу, повинен знати, що відповідь Росії буде негайною і призведе до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ніколи не стикалися. Ми готові до будь-якого розвитку подій. Усі необхідні рішення із цього приводу прийняті. Сподіваюся, мене почують[16].

* * *

У ті перші години вторгнення ніхто не знав, чи залишиться Зеленський з командою в країні. Військові та розвідка місяцями програвали різні сценарії вторгнення, але жоден їхній прогноз не міг дати відповіді на це запитання. Чи запанікує президент? Чи злякається смерті настільки, що не зможе керувати?

— Це єдиний фактор, який неможливо прорахувати, — ділився зі мною пізніше Данілов. — Доки не опинишся у такій ситуації, не знатимеш напевно, як зреагуєш.

Історичні прецеденти грали на руку песимістам. Лише за шість місяців до вторгнення в Україну президент Афганістану Ашраф Гані — набагато досвідченіший за Зеленського лідер — покинув свою столицю з наближенням війська Талібану. Один з попередників Зеленського, Віктор Янукович, утік з Києва, коли під час революції 2014 року протестувальники підступили до його Офісу. На початку Другої світової війни лідери Албанії, Бельгії, Чехословаччини, Греції, Польщі, Нідерландів, Норвегії та Югославії, серед інших, рятувалися втечею від просування німецького вермахту та переживали війну в еміграції. Навіть Іван Грозний, перший російський правитель, який оголосив себе царем, утік з Москви, коли на неї 1571 року напали османи з регіональними союзниками.

Ніщо в біографії Зеленського не натякало на те, що він вчинить інакше. Президент ніколи не служив в армії і не проявляв великого інтересу до її справ. Його професійні здібності формувалися життям актора на сцені, коміка-імпровізатора та продюсера на телебаченні й у кіно. Досвід державного діяча обмежувався двома роками й дев’ятьма місяцями — менше, ніж забрало б отримання ступеня бакалавра з міжнародних відносин. Майже для кожного на місці Зеленського бажання втекти було б так само природньо, як бажання жити. Кількох російських бомб на кшталт тих, які зранку обрушилися на українські військові частини, вистачило б, щоб зруйнувати урядовий квартал, знищити будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів, розташованих неподалік від президентської резиденції. Цю частину Києва, яку інколи називають Трикутником, завжди було важко захищати. Протестувальники, що 2014 року скинули Януковича, зуміли захопити частину району лише за допомогою щитів і кийків. Тепер перед владою постала перспектива російських танків на вулицях міста. Коли Данілов почав телефонувати чиновникам, його не здивувало, що з першими вибухами дехто вимкнув телефон, закинув речі в авто і вирушив до західного кордону.

— Багато хто запанікував, — казав Данілов.

Найсильніше дезертирство торкнулося головної спецслужби України — СБУ.

— Особливо серед вищих і середніх чинів, там було багато проблем, — розповів мені інший високий радник Зеленського з питань безпеки. — Народ у структурах безпеки міркував: «Забираймося звідси. Опиратися марно. Росіяни нас переб’ють».

Втеча спустошила лави СБУ. Десятки співробітників перейшли на бік загарбників, фактично вручивши їм ключі від частини півдня України. Однак керівництво у Києві здебільшого залишилося непохитним, і Данілов протягом години від прибуття на Банкову без проблем зібрав кворум Ради нацбезпеки.

Одним із перших чиновників, до кого вдалося додзвонитися, був спікер парламенту Руслан Стефанчук, який у ті перші години відіграватиме ключову роль. Якби Зеленського вбили, Стефанчуку належало перебрати командування на себе. Він також відповідав за скликання національного законодавчого органу, Верховної Ради, — осередку демократії, яку Росія мала намір знищити. Стефанчук, високий огрядний чоловік вагою понад сто тридцять кілограмів, засапався, доки дістався від дому до Банкової. Він знав президента, напевно, довше, ніж будь-хто з його адміністрації. У 1990-х роках у складі команди КВК «Три товстуни» виступав на тих самих сценах, що й Зеленський. У кабінеті президента вони привіталися, і вираз обличчя давнього друга вразив Стефанчука — він наче побачив власне відображення у дзеркалі.

— То був не страх, — переповідав він мені згодом. — То було запитання: «Як таке сталося?».

І спікер, і президент усвідомлювали — почалася тотальна війна, — однак обидва не могли осягнути, що це означає.

— Нехай це прозвучить малозрозуміло чи пафосно, — казав Стефанчук, — але ми відчували, як руйнується світовий порядок.

* * *

Близько шостої ранку у кабінеті Зеленського на четвертому поверсі резиденції зібралася Рада нацбезпеки; президент сидів обличчям до дверей, на чолі великого стола. Стисла доповідь військових командувачів допомогла зрозуміти масштаби вторгнення. Головною ціллю був Київ, де ракети влучили у військовий командний пункт, склад боєприпасів, гарнізон Національної гвардії та інші місця. З усіх можливих сценаріїв вторгнення Росія обрала найагресивніший, і Зеленському не залишалося нічого, крім як запровадити по всій країні воєнний стан. Рада нацбезпеки швидко погодилася. Ніхто не заперечував. За нинішніх обставин це рішення видавалося формальністю, однак воно матиме колосальні наслідки протягом наступних місяців. Умови воєнного стану, згідно з Конституцією України, надають президенту широкі повноваження, зокрема, одноосібно видавати укази, відкладати вибори, обмежувати інші демократичні права і свободи українців до кінця війни. Можна вводити комендантську годину, кожен чоловік призовного віку, від вісімнадцяти до шістдесяти років, підлягатиме призову в армію, їм заборонять залишати країну. Нормальне функціонування парламенту призупинять, а активи державних компаній і всю приватну власність можуть примусово відчужувати в інтересах національної оборони.

Щойно Зеленський схвалив ці заходи, Стефанчук поспішив униз по вулиці, щоб надати їм законної сили на терміновому засіданні парламенту. Глава Ради розглядав для зустрічі законодавців кілька місць. Парламентська будівля зі своїм славнозвісним скляним куполом була надзвичайно вразливою для російської атаки з повітря. Серед альтернативних варіантів було велике приміщення під монументом Батьківщини-матері — величезної статуї радянських часів, яка мала понад сто метрів висоти й могла частково поглинути силу ракетного удару. Однак Стефанчук відкинув цю ідею. Не хотів створювати враження, ніби депутати полишили свій пост, тож попросив їх зібратися у звичній сесійній залі, де вони обговорювали бюджет і освіту.

Дехто з депутатів уже покинув місто. Іншим було складно дістатися парламентської будівлі автомобілем. В урядовому кварталі солдати та волонтери почали зводити барикади, перегороджувати дороги самоскидами та маршрутками. Перед банками та автозаправками вишикувалися довгі черги, центральний залізничний вокзал кишів людьми, що намагалися втекти. Усі авіарейси з та до України скасували. Пасажирам і співробітникам авіакомпаній було наказано евакуюватися з головного аеропорту Києва. Паніка поширювалася, і Зеленський розумів, що вона може захопити столицю набагато швидше за російські танки. Він мав заспокоїти