Anael Crow - Доброчесність і Порок, Anael Crow

            Проте вона не здавалася.

            Mortificatio.

            Ні, це не було умертвінням плоті, оскільки в своєму юному віці Агата не була схильна до жодних мирських пристрастей – ні хтивості, ні інших сумнівних задоволень. У неї не було жодного сенсу боротися з пороками, бо вони були переможені до неї і ув'язнені. Однак вона пробувала розп'яття на смак, ніби передчувала принесення себе в жертву заради великої мети. Обережно, завдаючи собі найменшої шкоди. Вона заздалегідь готувала себе до великого призначення, в яке беззастережно вірила, і розуміла, що вийти на шлях служіння Господу для неї можливо тільки манівцями.

            Вона ставила на собі мітку, яку сестра Леонтія навряд чи обійде увагою. А заразом  таврувала за жахливу брехню, завдяки якій стане монахинею.

            Агата тремтить не менше за пресвяту Діву Марію, яка вперше переступає поріг Єрусалимського храму. Її очі сяють невимовною радістю, а ніздрі тріпочуть, як легкі крила капустяної біланки. Розпущене волосся вкриває спину золотистим плащем, а на голові пахкотить вінок із білих лілій – символ її непорочної чистоти.

            – …У цій довгій сорочці ти схожа на потопельницю, – пирхає сестра Марцеліна, покладаючи на голову Агати квіти. Хоч вона й молода, її шкіра має неприємний жовтий відтінок, а з рота тхне. Коли Марцеліна говорить, Агата затримує подих,  аби не морщити носа.

            – Припніть язика, сестро. Ви зіпсуєте дівчинці все враження від церемонії. Адже сьогодні – найочікуваніший день у її житті: вона заручиться, – радить сестра Фіона. Вона тут за старшу – довірена особа абатиси. Губи її схожі на крихкі  марципани із застиглим у куточках рота малиновим джемом. «Від неї, напевно, пахне краще», – роздумує Агата, але підійти боїться. Вона знає, що її доручили сестрі Марцеліні, і від цього нікуди не дітися.

            – Лихослів'я – не гріх, – нахабно відказує  Марцеліна. – Всім відомо, що Порок переможений і запроторений у в'язницю з усіма супутніми гріхами. А з цією, – вона киває на Агату, – носяться тільки тому, що вона – Його наречена. Всі звеличують її цноту так, ніби вона її позбудеться, коли  стане Його дружиною!

            – Затули-но вуха, дитино, – велить Фіона, і Агата притискає долоні до вушних раковин так щільно, що вони відразу наливаються жаром. Марно. Вона чудово чує все, про що йдеться.

            – Агата – наша молодша сестра. Саме тому ми всі маємо її поважати. Одного дня вона стане таким же рівноправним членом Ордену, як ви чи я. Мені здається, чи ваша цнотливість завдає вам незручностей, сестро? Ні? У такому разі я волію, щоб ваші думки про молодших сестер відрізнялися тією самою чистотою, як і ваше тіло.

            – Знову ви за своє! – скидає руки Марцеліна і сміється.

            – Якби Порок не був переможений на всій Землі, я, мабуть, впала б у гріх гніву. Та, дякувати Богу, я просто висловлюю вам своє незадоволення. Але знайте, якщо ви й далі зневажатимете новеньких, я змушена буду поскаржитися на вас Святій Матінці. І, будь ласка, не забудьте згадати про вашу непристойну поведінку та висловлювання на сповіді перед вечірнім богослужінням.

            – Зараз іще ранок. Думаю, до вечора моя  покаянна промова стане довшою, – з глузливою усмішкою відповідає сестра Марцеліна і обсмикує  маленькі долоньки, що прилипли до  вух дівчинки. – Годі! – розсипавши по плечах її волосся і намилувавшись ним досхочу, вона шепоче їй у самісіньке вухо, ширячи жахливий сморід, від якого спазмує шлунок: – Сподіваюся, маленька задрипанка, ти доведеш, що справді гідна Його любові. Де Його Високопреосвященство тільки відкопав тебе? Скільки не мийся, смердиш рибою! Думаєш, я не розумію, як ти потрапила сюди? Я бачила твої руки. Так от, закарбуй собі на носі: сестра Анна робила те саме і занесла в рану якусь інфекцію. Вона померла від зараження крові, і тепер ти житимеш у її келії.

            Від згадки про жахливий обман, про який, як вона сподівалася, ніхто не дізнається, у Агати холонуть руки. Що буде, якщо Марцеліна все розповість абатисі  чи – ще гірше – Його Високопреосвященству? У кращому разі на неї накладуть покуту, в гіршому... Ні, Агата не хоче і думати про повернення до сиротинця. Вона жадібно вслуховується в слова сестри Марцеліни, намагаючись не подавати виду, що налякана.

            – Але ти не хвилюйся, – заспокоює її черниця. – Я нікому не скажу. Навіть якби й сказала – я не маю доказів. Нехай ця маленька брехня залишиться на твоїй совісті. Адже ти ніколи не згадаєш про неї в сповідальні, правда? Принаймні я раджу тобі мовчати. Не така вже це і новина. Тут усі поступово божеволіють – від нудьги і одноманітності. Хтось калічить себе, видаючи порізи і проколи за рани Христові, хтось бачить ангелів і бурмоче якусь маячню, видаючи її  за небесні одкровення, а хтось терпить муки зовсім іншого штибу, як, наприклад, я. Але я навчилася з ними справлятися. Одного дня, коли тобі доведеться відчути те саме, ти прийдеш до мене за порадою, і я навчу тебе. – Сестра підморгує зі змовницьким виглядом. – Бачиш, я зовсім не зла і завжди готова допомогти стражденному. Пообіцяй, що прийдеш!

            – Прийду, – безмовно шепоче одними губами Агата, марно намагаючись зрозуміти, на якому саме уроці наполягає сестра Марцеліна.

            – Розумнничка, – хвалить її черниця і хижо облизує пересохлі губи.

            – Досить чепуритися, – з солодкою, мигдальною посмішкою велить сестра Фіона. – Не дай Боже, ваше самолюбство  породить гірше марнославство, ніж те, що замкнене в підвалі на Замковій горі. Піду доповім Святій Матінці про те, що Агата готова, і її можна вести до головної зали. З дозволу Всевишнього, хай почнеться таїнство…

            Агата сяє у променях слави небесної, як золотий самородок, який пощастило викопати із землі. Вона навіть не уявляє, що з неї можна виплавити, але вже радіє новій формі.