Anael Crow - Доброчесність і Порок, Anael Crow

            І ось нарешті довгоочікуваний момент настав...

            – Якщо ви, сестро Леонтія, прийняли ці рани за стигмати, – повільно промовляє Його Високопреосвященство, – то поспішили. Як на мене, виразки не викликані бажанням Господа Нашого Ісуса Христа виділити цю дитину серед інших, але причиною більш тривіальної.

            – Що ж могло їх спричинити? – схопившись за розп'яття, що висить на грудях, як за соломинку, здатну втримати її на воді і не дозволити потонути в безодні помилок, Директриса зазирає поважному гостю в очі.

            – Можливо, алергія. Якийсь висип на шкірі, викликаний надмірним вживанням риби. Чи часто буває у вас риба, сестро?

            – Майже щодня, – видавлює із себе сестра Леонтія. Вона виглядає збентеженою, зовсім розгубленою.

            – Я так і думав. За таких обставин легко помилитися… Бо, бачите, стигмати – це особлива мітка, рана духовна, нанесена не стільки благочестям її носія, як його надмірною, істеричною вразливістю, – пояснює Його Високопреосвященство. – Вони є індикатором особистостей, чутливих до божественного світу. Саме завдяки цій підвищеній чутливості такі люди здатні бачити божих посланців, бути вісниками Господа, його пророками. Але, на жаль, не ця дівчинка. Вона абсолютно звичайна.

            Агата його не чує. Стіни навколо неї похитнулися і кружляють, плечі важчають, а у вухах дзвенить безліч голосів. Вони втішають її, неначе ангели, що  спустилися з небес, аби обтерти їй сльози розчарування..

            – Дівчатка, досить, – рішуче промовляє сестра Леонтія. – Дайте Агаті спокій. Їй треба побути на самоті і заспокоїтися. Розходьтеся по кімнатах.

            Земля вислизає в Агати з-під ніг. Вона падає навколішки і стискає поранені руки так, що з відкритих ран тече кров. Очі її закочуються, і замість великих темних зіниць з'являються тьмяні,  жовтуваті білки. Агата німіє від жаху, від сорому, але на задвірках її свідомості все ж жевріє думка, що якщо у цю саму мить вона виглядатиме хоч трохи  схожою на святу Інесу, можливо тоді її вигляд викличе в душі Його Високопреосвященства співчуття...

            Вона оголена у своєму розпачі та виставлена на посміховисько. Навіть волосся – її гордість – не приховує наготи. Можна сказати, її обгризли до кісток, позбавивши надії, яку вона досі так  плекала!

            Вона потребує захисту. Потребує заступництва згори, але досить розумна, щоб усвідомлювати, що доля її вирішується на землі. Вона має бути схожою на святу Інесу!

            – Що ж, час їхати, – оголошує Його Високопреосвященство. – Дякую вам, сестро, за пильність. Вона ніколи не буває зайвою. Особливо зараз, коли світ позбувся Зла, слід очікувати появи різних проявів божественної благодаті. Добрі звістки можуть прийти звідки завгодно, і наш з вами обов'язок – не залишити їх поза увагою. – Далі він звертається до Агати: – А ти, дитя моє, устань. Молись Пресвятій Діві і можливо тоді…

            Погляд його зупиняється на худенькій фігурі, замотаній у вретище, і завмирає. Агата досягла свого. Він не може відірвати очей від цих мощей. Вигляд її викликає жалість, а юність – зачіпає за живе. Губи її ворушаться, коли вона вимовляє вечірню молитву (іншої вона просто не знає), а запалі щоки полум’яніють сором'язливим рум'янцем. Вона схожа на християнську мученицю, чиєї волі не зламали ні тілесні, ні духовні тортури.

            Кардинал перебирає в пам'яті образи святих, зіставляючи їх із картиною, що постала перед  його очами, але марно. Можливо, цей образ не навіяний подіями  далекого минулого. Вірогідно, він є вісником подій  майбутніх або ж... Він кидає блискавичний погляд у бік Директриси. Та стоїть, вклавши руки в широкі рукави синього габіту, і розчулено дивиться на сироту.

            Простий обман духовного зору.

            Його Високопреосвященство робить рішучий крок назад, але покалічені руки раптом хапають його за поділ кардинальського вбрання, залишаючи на ньому бурі плями. Миттєво вийшовши зі стану нестями, Агата шепоче так голосно, щоб слова її неодмінно досягли його слуху:

            – Благаю вас! Заради всього святого! Благаю!

            Здивований,  Його Високопреосвященство зупиняється. Погляд його стає відчуженим, губи знову жують німі слова.

            – А, втім, сестро… У цій дитині я відчуваю непереборне бажання служити Господу. Мабуть, я візьму дівчинку з собою в абатство святої Філомени.

            Закривши книгу, сестра Агата відкинулася на жорстку спинку сидіння. Читати було абсолютно неможливо. Рядки гопцювали, і очі виривали з написаного лише окремі фрази. Зміст прочитаного втрачався. Весь процес швидше нагадував ворожіння, під час якого за старих часів грішниці розкривали Святе Писання на довільній сторінці та прочитували своє майбутнє за загаданим номером рядка. Уже потім вони зіставляли прийдешні події з описаним і виявляли численні збіги.

            «І вклонилися звірові, кажучи: Хто подібний до звіра цього?»

            «І дано йому вести війну зі святими і перемогти їх».

            Рядки вистрибнули випадково. Добре, що сама Агата не вірила в чарівництво. Думки її шугали далеко від єдиної дороги, яка вела від Замкової гори до Нового Едему. Вона згадувала дні, проведені в сиротинці, і вкотре дивувалася стійкості, з якою вимагала виправлення власної долі. Вона ніколи не покладалася на випадок, а невідхильно йшла наміченим шляхом. У цьому й виявляється сила духу – рухатися до цілі, не дозволяючи лінощам або несприятливим обставинам взяти над собою гору.

            Агата глянула на руки. Навіть через десять років на блідих долонях збереглися потворні шрами. Зараз вони були ледь помітні і не завдавали фізичного болю. Але тоді їй вартувало чималих мук розколупати долоні довгим цвяхом так, щоб нанесені рани нагадували містичні духовні мітки. Не маючи іншої можливості причаститися Христових страждань, вона встромляла вістря все глибше, вслухаючись у біль і чекаючи, що благодать Господня от-от осяє її з ніг до голови. Але ні тоді, ні після, коли біль не давав їй спати ночами, вона не відчувала правиці Господа на своїй голові.