Льюїс Бенте - Маска та лід, Льюїс Бенте

— Мені потрібно поговорити з тобою, — сказав він, спокійно зустрічаючи її погляд.

Вона підняла одну брову, але не відповіла одразу. Пройшло кілька секунд, перш ніж вона знову заговорила.

— Про що ти хочеш поговорити? Ти не вважаєш, що ми вже сказали один одному все, що мали сказати?

Грейсон помітив, як її голос став холоднішим, і вирішив, що це не буде розмова про те, щоб переконати її в чомусь. Замість цього він вирішив спробувати зовсім інший підхід.

— Я не хочу, щоб ти думала, що я намагаюся тебе змінити чи нав’язувати щось, — почав він, відчуваючи, що це була найважливіша частина його розмови. — Я просто хочу, щоб ти знала: я готовий залишити тобі простір, якщо тобі потрібно. Але я також готовий бути тут, якщо ти захочеш говорити. Просто не залишай мене наодинці з тими питаннями, які не мають відповіді.

Скарлетт не одразу відповіла. Вона кілька разів ковтала, дивлячись на нього, і виглядала так, ніби в її голові велася справжня битва.

— Ти не розумієш, — сказала вона, її голос був на межі рішучості. — Ти не можеш просто бути тут, коли я не готова.

Грейсон відчув, як її слова проникають глибоко, але він не збирався відступати. Вона, здається, навіть не помічала, як важливо це було для нього.

— Я не здамся так просто, Скарлетт. Можливо, я не розумію всього, але я не боюся почати з самого початку. Не тобі вирішувати, коли я повинен піти.

Скарлетт знову затихла, і цей момент став важким для обох. Вони стояли там, на межі того, що могло бути чимось більшим, ніж просто ще одним непорозумінням. В її очах промайнув момент сумніву, а потім вона кивнула головою і повернулася назад.

— Ладно, побачимо, скільки часу ти витримаєш, — промовила вона без емоцій.

Грейсон дивився, як вона йде, і серце його билося швидше. Вона сказала це не для того, щоб відштовхнути його, а для того, щоб перевірити його. Ще одна перевірка. І він готовий був витримати будь-які випробування, які вона йому приготувала.

Цей день, хоч і виглядав як ще один звичайний момент у їхніх стосунках, був для нього переломним. Тепер він точно знав: якщо він справді хоче, щоб Скарлетт відкрилася, йому доведеться пройти через багато таких моментів — через її сумніви, через її страхи, через її невідомі стіни.

І він був готовий пройти через це.

Розділ 11. “Тріщина в стіні”

Школа вже була у розпалі, і все здавалося звичним: студенти метушилися коридорами, вчителі зривали голоси на чергових безладниках, а їдальня наповнювалася ароматами дешевої піци та шумом розмов. Але для Грейсона цей день мав особливе значення. Він не міг пояснити, чому, але щось підказувало йому, що сьогодні буде інакше.

На уроках він намагався зосередитися, але думки про Скарлетт не залишали його. Вона все ще залишалася для нього загадкою, і він, незважаючи на всі її відмовки, бачив у ній щось більше. Щось, що вона сама ховала навіть від себе.

Уроки закінчилися, і Грейсон, не гаючи часу, вирушив до спортзалу. Тренування проходили, як завжди, напружено: тренер кричав, команда зливалася в одне ціле, лід ковзав під ковзанами. Але навіть під час тренувань Грейсон помічав, як його увага постійно тікає кудись за межі льоду. Він не міг позбутися відчуття, що має щось зробити, сказати чи просто побачити.

Коли тренування закінчилося, він, трохи втомлений, пішов до роздягальні. Джейк, його найкращий друг, як завжди сипав жартами.

— Ти сьогодні як привид, чувак. Що з тобою? Скарлетт знову не дає тобі спокою?

Грейсон лише посміхнувся і хитнув головою.

— Та ні, просто думав про дещо.

— “Деяке” на ім’я Скарлетт, — засміявся Джейк. — Ти вже задовбався сам собі зізнаватися, що закоханий?

Грейсон відмахнувся від його жартів, але слова Джейка змусили його задуматися. Він завжди думав, що це просто цікавість, просто бажання зрозуміти, чому вона така. Але тепер, коли її образ не виходив з його голови, він почав ставити собі нові питання.

Пізніше того ж вечора він знову побачив її. Скарлетт сиділа на лавці у парку неподалік від школи, занурена у свої думки. Вона тримала в руках книжку, але, здається, не читала. Її погляд був спрямований у порожнечу, і це дивно зачарувало його.

— Випадково зустрічаємось знову? — запитав Грейсон, підходячи ближче.

Вона підняла голову, явно здивована, але не здавалася роздратованою.

— А може, це вже не випадковість, — відповіла вона з легким сарказмом у голосі.

— Можливо. Але це вже не має значення. Я просто подумав, що ти не проти компанії.

Скарлетт кивнула на лавку поруч із собою. Він сів, і між ними на мить запанувала тиша. Але цього разу вона була іншою — не напруженою, а якоюсь затишною.

— Здається, ти починаєш звикати до моїх стін, — сказала вона раптом, не дивлячись на нього.

— Можливо. Але я не думаю, що це стіни, — відповів Грейсон. — Скоріше лабіринт. І знаєш, мені це навіть подобається.

Скарлетт коротко засміялася. Це був перший раз, коли він чув у її голосі щось схоже на справжню радість.

— Лабіринт, кажеш? Ну, тоді бажаю успіху. Мало кому вдається знайти вихід.

— А я не шукаю вихід. Я просто шукаю тебе.

Її погляд став серйознішим, але вона не відвела очей. Грейсон бачив у них стільки емоцій, що це було майже лячно. Здавалося, що вона хотіла щось сказати, але не могла знайти потрібних слів.

— Чому ти це робиш? — нарешті запитала вона. — Навіщо тобі це все? Я ж не та, ким здаюся. Я не “загадкова дівчина”, яку всі хочуть розгадати. Я просто…

— Просто людина? — закінчив він за неї. — Ну, ти маєш право бути неідеальною, Скарлетт. І навіть якщо ти ховаєшся за своїми лабіринтами, це не означає, що ти менш цікава.

Вона тихо зітхнула, і він помітив, як тріщина з’явилася у стіні, яку вона так дбайливо будувала навколо себе.