Льюїс Бенте - Маска та лід, Льюїс Бенте

 

— Можливо, я не маю всіх відповідей, Скарлетт, — сказав він, коли вона вже була на межі зупинки. — Але я готовий їх знайти.

 

Скарлетт, не обертаючись, лише тихо відповіла:

 

— Може, ти й знайдеш, але це не буде так просто, як тобі хочеться.

 

І з цими словами вона зникла в темряві ночі, залишивши його знову наодинці з власними думками.

 

Розділ 9. “Слід у темряві”

 

Наступні кілька днів Грейсон все більше почувався загубленим. Скарлетт залишалася для нього як загадка, до якої він просто не міг підібрати ключ. Він намагався переконати себе, що йому це не важливо, що це просто ще одна з численних перепон у його житті, але глибоко всередині він знав, що це не так. Щось у її відмовах та замкненості викликало в ньому бажання продовжувати, незважаючи на всі її спроби дистанціюватися.

 

Сьогодні він прокинувся з думкою, що більше не може залишатися в тіні її відмовок. Він не був тим, хто здається, тим більше, коли щось виглядало таким незрозумілим і таким значущим. Тому, на відміну від звичайного дня, він вирішив піти до неї, хоча й не був упевнений, що це найкраще рішення.

 

В обідню перерву Грейсон сів в одну з задніх частин шкільного двору, де ніхто не міг його знайти. Скарлетт, як завжди, була десь поруч, але так, щоб це не виглядало очевидно. Вона була занурена у свою книжку, як зазвичай, сидячи на самоті.

 

Грейсон не знав, чому, але сьогодні його не цікавило ні її ігнорування, ні всі її стіни. Йому хотілося дізнатися більше, навіть якщо це означало залишити свою гордість за межами цієї боротьби.

 

— Ти дійсно не можеш перестати читати? — запитав він, злегка намагаючись розсмішити її.

 

Скарлетт підняла голову, її очі були такі холодні, що Грейсон відчув, як холод знову проникає в його серце.

 

— Ти знову тут, — сказала вона, без емоцій у голосі.

 

Грейсон не зміг стримати посмішку. Як вона завжди могла бути такою дистанційованою?

 

— Я просто подумав, що, можливо, якщо я прийду і буду сидіти поруч, ти дозволиш мені хоча б трохи зрозуміти, що відбувається в твоїй голові.

 

Вона відклала книжку і подивилася на нього так, ніби він говорив щось абсолютно чуждому їй.

 

— Ти не розумієш, правда? Це не просто так, що я сиджу одна. Я просто не хочу вдаватися в розмови, які нічого не змінять.

 

Грейсон зрозумів, що це була її відповідь на кожне його наближення. Вона була готова відмовлятися, поки не відчула, що він дійсно хоче бути там, а не просто знайти відповіді на свої питання.

 

— Але я хочу зрозуміти тебе, Скарлетт, — сказав він, наближаючись до її столу. — Мені здається, що ти просто хочеш бути сама. І, чесно кажучи, це мене більше турбує, ніж якщо б ти просто все розповіла.

 

Її погляд змінився. Він не міг точно сказати, що саме змінилося, але відчув, як її обличчя стало м’якшим, хоч і не відкрилося повністю. Вона, здається, на мить відчула, що його слова могли бути правдою.

 

— Ти не знаєш, що я насправді хочу, Грейсон, — відповіла вона після довгої паузи. — Я, можливо, не хочу бути сама. Але я боюся цього. І якщо я знову дам кому-небудь наблизитися, то знову болітиме.

 

Грейсон сів поруч, намагаючись зрозуміти її. Він не був психологом, але відчував, що те, що вона щойно сказала, було не просто словами. Це було глибше. І він розумів, що, ймовірно, вперше він зіткнувся з тією частиною Скарлетт, яку вона ховала від усіх.

 

— Я не знаю, що ти пережила, але я знаю, що я не залишуся осторонь, якщо це не потрібно, — сказав він, спокійно дивлячись на неї.

 

Скарлетт коротко гмикнула і підняла погляд, ніби вона хотіла заперечити, але слова не знаходилися. Вона просто сиділа поруч, занурена в думки, і в її мовчанні був цілий світ, в який Грейсон ще не був готовий проникнути.

 

— І що ти хочеш від мене, Грейсон? — нарешті сказала вона, повертаючи голову до нього. — Щоб я відкрилася? Щоб я знову повірила? Але ти сам не готовий до цього.

 

Це був удар. Він не був готовий до її слів, не готовий до того, що вона здатна так легко зламати його позицію. Він все ще не був готовий до того, щоб бути тією людиною, якій вона могла б відкритися.

 

— Можливо, я не готовий, — відповів він тихо. — Але це не означає, що я не хочу спробувати.

 

Її обличчя залишалося нейтральним, але в її очах було щось нове — не надія, а, мабуть, лише новий ступінь довіри, хоча і дуже маленький. Вона мовчала, і цієї тиші було достатньо, щоб вони зрозуміли, що вони лише на початку чогось значного.

 

Вона піднялася і пішла, залишаючи його зі словами, які він не міг зрозуміти до кінця. Але одна річ була зрозумілою: їхня боротьба тільки розпочалася.

 

Розділ 10. “Тінь сумнівів”

 

Те, що відбувалося між ним і Скарлетт, не можна було назвати звичайною боротьбою чи навіть простим непорозумінням. Кожен день їхнього спілкування був як шахова партія, де кожен рух означав більше, ніж просто слова. Грейсон почав помічати, як мало він знає про цю дівчину. Скільки таємниць ховала її холодна поведінка, скільки болю приховувала за цими стінами, що вона ставила перед усіма.

 

Наступного ранку Грейсон чекав її біля школи. Він навіть не був впевнений, чому вирішив це зробити. Він просто знав, що їй потрібно дати шанс, хоча й не був упевнений, що вона цього хоче. Але, коли вона нарешті з’явилася на горизонті, її погляд був схожий на те, як виглядає сонце вранці — холодний, але все одно світлий.

 

— Ти чого тут? — запитала вона, зупиняючись перед ним, не приховуючи своєї здивованості.

 

Грейсон задумався, що сказати. Він міг би знову сказати щось смішне або жартівливе, але він відчував, що цього разу це не допоможе. Вона не була в настрої для жартів.