Льюїс Бенте - Маска та лід, Льюїс Бенте

 

Скарлетт підняла голову, її очі знову зустрілися з його, і Грейсон відчув, як повітря між ними стало щільнішим, а обстановка — інтимнішою.

 

— Ти не маєш права на моїх умовах будувати розмову, Грейсон, — сказала вона спокійно, але її погляд видавав натягнуту емоційну напругу. — Може, тобі слід піти, поки я тебе не попросила.

 

Грейсон не відступив.

 

— Ти не хочеш поговорити? Я тебе розумію, бо ти знову будуєш стіну, але це вже не допоможе. Ти просто ховаєшся від себе.

 

Скарлетт закрила книжку і поглянула на нього так, ніби бачила в ньому ворога. Вона зробила паузу, відвертаючись у бік вікна.

 

— В тебе є свої проблеми, Грейсон. Але я не збираюся бути твоєю черговою загадкою. У тебе не все так просто, як здається. І ти про це знаєш.

 

Її слова прозвучали як виклик, і Грейсон не зміг цього оминути.

 

— Можливо, ти не хочеш бути загадкою, але так чи інакше, ти не даєш мені іншого вибору. Ти так сама закрита, що здається, ти боїшся когось пускати всередину. Але чому?

 

Він відчував, як ці слова проникали в неї, як ключ до її внутрішнього світу. І хоча вона намагалася знову побудувати захисну стіну, Грейсон не відпускав її.

 

Скарлетт мовчала, і цей мовчазний момент став тривалішим, ніж будь-яка відповідь. Але Грейсон не відступав. Він чекав, хоча й не знав, чого саме чекає. Можливо, це була та сама мить, коли вони мали розкрити один одного.

 

Але вона розвернулася і тихо сказала:

 

— Ти знову все порушуєш. Але цього разу я не дам тобі повної відповіді.

 

І, не чекаючи його реакції, вона піднялася і пішла. Грейсон залишився сам, відчуваючи, як його слова все ж потрапляли в ціль. Але те, що він не знав, так це те, що його боротьба зі Скарлетт тільки починалася.

 

Розділ 8. “Між бажанням і відмовою”

 

Грейсон не міг перестати думати про той момент у бібліотеці. Слова Скарлетт дзвеніли в його голові, і хоча він не був типовим хлопцем, який так легко здається, на цей раз його впертість почала піддаватися сумнівам. Вона ніби просто відштовхнула його, залишивши його з відчуттям, що він не розуміє, що відбувається. І він ненавидів це.

 

Той самий день, після уроків, він заскочив до їдальні, де звично сидів з друзями. Елізабет знову сміялася з якогось жарту Джейка, а він, навіть не задумуючись, почав шукати Скарлетт серед знайомих облич. Вона не була серед них, і це викликало в ньому незрозуміле розчарування.

 

— Вона знову тебе ігнорує, так? — помітила Елізабет, повертаючись до нього з піцою в руках. Її голос був настільки гучним, що привернув увагу всіх навколо.

 

Грейсон, намагаючись зберегти спокій, відвернувся, але вже не міг приховати те, що його роздратування зростало.

 

— Вона не просто мене ігнорує, — відповів він, намагаючись звучати байдуже. — Вона просто не хоче нічого про себе розповідати.

 

— Може, тому що ти такий жорсткий? — сміючись, запитала Елізабет. — Ти ж і сам не дуже відкритий. Навіщо їй відкривати тобі все, якщо ти поводишся як стіна?

 

Грейсон зітхнув, кидаючи погляд на порожній стіл Скарлетт. Де вона? Він почув, як вона іноді сміється, як її голос проникає крізь коридори школи, але завжди в одному місці — осторонь від всіх. Здавалося, вона робить все, аби залишатися за межею.

 

Того ж вечора, після того як він закінчив тренування, Грейсон відчував себе незвично порожнім. Його думки знову поверталися до Скарлетт. Її погляд у бібліотеці, її слова, її відмова від спілкування — все це не давало йому спокою. Він збирався вирушити додому, але раптом його увагу привернула знайома фігура. Скарлетт йшла повз зупинку, де він стояв, знову в своїй звичній, мовчазній позі.

 

— О, ти ще тут? — запитала вона, коли помітила його.

 

Грейсон підняв голову, ледь помітно посміхаючись.

 

— І ти теж. Випадково, чи ти планувала це?

 

Скарлетт знизала плечима, але її очі були холодні, як завжди.

 

— Мені просто треба було трохи часу, щоб піти додому. І це, насправді, не твоє діло.

 

Відповідь була прямою і різкою, але Грейсон не відступав. Він зрозумів, що цей момент був важливим для обох.

 

— Ти все ще не хочеш розмовляти? Я не зацікавлений у тому, щоб виглядати занадто настирливо, але мені здається, ти не зовсім така, якою хочеш бути, — сказав він, дивлячись їй в очі.

 

Скарлетт коротко сміялася, але в її сміху не було радості.

 

— Я не повинна бути такою, якою ти хочеш мене бачити. Мені не потрібно твоє “розуміння”, Грейсон. Це все, чим ти можеш мене забезпечити?

 

Він відчув, як її слова проникають глибше, ніж звичайно. Вона була стіною, і кожен його рух не міг змусити її розколотися. Але це тільки підвищувало його впертість.

 

— І все ж ти така… різна, — відповів він, не відводячи погляду. — Якби ти тільки дозволила, я міг би зрозуміти тебе краще.

 

Вона зупинилася на мить, і це була перша її вага. Грейсон бачив, як її погляд став м’якшим, але вона швидко відновила свою звичну маску.

 

— Ти все одно не зрозумієш, — сказала вона. — І навіть якщо захочеш, це не допоможе.

 

Вони стояли на зупинці, між ними залишалася тиша, яка була настільки напруженою, що можна було почути, як кожен з них намагається знайти правильні слова. Скарлетт підняла сумку на плече і зробила крок назад, готуючись піти.

 

— Ти знаєш, що іноді мовчання теж відповідає на запитання, — сказала вона, вже на крок від нього.

 

Грейсон залишився стояти, відчуваючи, як її слова затискають його в глухий кут. Ще один крок, і вона зникне. Але цього разу він не хотів її відпускати. Він все ще не міг зрозуміти, що з нею не так, але це була його битва — битва за правду, яку він не міг ігнорувати.