Льюїс Бенте - Маска та лід, Льюїс Бенте

 

Але цього разу він не міг просто пройти повз. Як тільки він зробив крок у її бік, вона підняла очі і побачила його. Її обличчя не виражало жодних емоцій, але Грейсон помітив, як її погляд став трохи настороженим, наче вона не чекала на нього тут.

 

— Ти тут? — її голос був спокійний, але Грейсон помітив, як її плечі трохи напружилися. — Не думала, що ти колись сюди заберешся.

 

Грейсон, трохи усміхаючись, відповів:

 

— Я теж не думав. Випадково заїхав.

 

Він підійшов до полиць і, злегка нахилившись, обрав собі шоколадку. Потім повернувся до Скарлетт, яка залишалася поруч, майже незворушною, хоча це не завадило йому відчути якусь напругу у повітрі.

 

— Я думав, ти завжди ото з книжками, — пожартував він, спостерігаючи, як вона уважно переглядає зміст на задній обкладинці.

 

Скарлетт знову поглянула на нього, і цього разу її погляд був трохи більш відкритим, хоча вона все ще трималася на дистанції.

 

— Книги — це моя єдина частина світу, де все має порядок, — відповіла вона рівним голосом.

 

Грейсон посміхнувся, відчуваючи, що між ними з’явилася якась нова динаміка.

 

— Ти не вважаєш, що порядок — це занадто нудно? — запитав він, піднімаючи одну брову.

 

— І ти, як завжди, шукаєш хаос, — відповіла вона злегка насмішливо. — Як завжди, напевно, після тренування.

 

Грейсон здивовано подивився на неї. Як вона могла знати про його плани? Але потім зрозумів, що це не так уже й дивно. Вона, мабуть, спостерігає за ним більше, ніж йому здається.

 

— Хм, можливо. Хоча для мене тренування — це спосіб тримати все під контролем, — відповів він, відчуваючи, як між ними виникає своєрідна інтимна невидима нитка.

 

Скарлетт повільно відклала книгу на полицю і повернулася до нього.

 

— Не думаю, що ти розумієш, що таке контроль. І тим більше, що таке порядок, — сказала вона з ледь помітною посмішкою на губах, яка, здавалося, була більш іронічною, ніж доброю.

 

Грейсон не зміг не посміхнутися у відповідь, відчуваючи, що вона грає свою гру, і він був готовий продовжити.

 

— Можливо, я й не розумію, — відповів він, дивлячись їй у вічі, — але інколи мені здається, що ти сама не знаєш, що з тобою відбувається.

 

Її очі мимоволі звузилися, і Грейсон зрозумів, що потрапив в саме серце її оборони.

 

— І ти це вирішив дізнатися? — запитала вона, не відводячи погляду.

 

Відповісти йому було нелегко, але він просто кивнув головою.

 

— Можливо.

 

Ця зустріч стала для обох незвичайним моментом, тому що вони вперше розмовляли поза межами школи, де маски і ролі не були так чітко визначені. І хоча Скарлетт все ще намагалася залишити цей момент поза своїми емоціями, Грейсон міг відчути, як її слова та погляди стають дедалі менш впевненими.

 

Поки вони стояли в магазині, цей випадковий контакт став чимось більшим, ніж просто зустріч у коридорі. Це був момент, в якому вони почали дійсно бачити один одного. І хоча ніхто з них не міг зрозуміти, куди це все призведе, обидва знали, що вони вже не зможуть повернутися назад.

 

Розділ 7. “Тіні минулого”

 

Тиждень після випадкової зустрічі у магазині пройшов для Грейсона як звичайна рутина. Він все більше відчував, як кожен його день проходить між тренуваннями та часом з друзями, але думки про Скарлетт не покидали його. Це було дивно: зазвичай він не дозволяв жодній людині так сильно впливати на його емоції. Але з нею все було іншим.

 

Скарлетт, здавалося, була менш доступною, ніж будь-яка інша дівчина, з якою він коли-небудь намагався порозумітися. Вона завжди була на межі між відкритістю і закритістю, між ігноруванням і залученням. І це тільки підігрівало його інтерес. Чому вона така? Що приховує?

 

Сьогодні він знову зустрів її на шкільному коридорі, і хоча вони не обмінялися ані словом, ані поглядом, Грейсон відчув, що їхня зустріч стала ще більш напруженою. Вона йшла, як завжди, швидким кроком, ніби намагаючись залишити всі думки позаду.

 

— Ти знову в своєму світі, а? — ззаду почувся голос Елізабет. Вона вела його до їхнього звичного місця для обіду, але Грейсон був відверто відсутній. Його очі весь час слідкували за Скарлетт, яка проходила повз них.

 

— Вона просто надто цікава, — пробурмотів Грейсон, коли вони сіли за стіл. — І не можу зрозуміти, чому.

 

Елізабет сміливо подивилася на нього, в її погляді з’явилася грайлива іронія.

 

— А ти не боїшся, що цього разу ти не зможеш розгадати її? — запитала вона, схрещуючи руки. — Бо здається, що з кожним днем Скарлетт стає все більш загадковою. Може, це не твій рівень?

 

Грейсон відмахнувся від її слів.

 

— Ніхто не може залишити мене без відповіді, Елі. Я знайду, що вона ховає, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю.

 

Але його слова не так сильно вразили Елізабету, як його внутрішній спокій, коли він про це говорив. Вона розуміла, що за цією впертістю, яка була такою властивою Грейсону, ховалася реальна боротьба. І Скарлетт була тим, хто змусив його відчути, що він не завжди може контролювати ситуацію.

 

Наступного дня Грейсон прийшов до школи трохи раніше, ніж зазвичай. Він вирішив заїхати в бібліотеку, аби перечитати кілька спортивних журналів перед тренуванням. Бібліотека була майже порожня, і в кутку, за стелажами з науковими працями, він побачив її — Скарлетт. Вона сиділа за столом, занурена в книжку, з якої не відривала погляд.

 

Грейсон спостерігав за нею з далека, розуміючи, що це був той момент, коли вони могли поговорити на самоті. Він повільно підійшов до її столу, намагаючись не порушити її концентрацію.

 

— Не думаю, що ти прийшла сюди просто за книжками, — ледь чутно сказав він, стоячи поруч.