Nebula - Відьма на мільйон, Nebula

Я прокинулася від відчуття легкого тиску на руку.

Мефістофель, який досі світився слабким блакитним сяйвом, тихенько шкрябав мене лапою.

— Що таке, Мефістофелю? — пробурмотіла я, ще не до кінця прокинувшись.

Але відповідь прийшла не від нього, а від різкого пориву вітру, що розчахнув вікно. Завіси зірвалися з карниза, холодне повітря врізалося в обличчя. Свічки в кімнаті спалахнули з новою силою, і я відчула, як всередині мене щось відгукнулося — магія заворушилася, ніби радіючи бурі, яка насувалася.

Я сіла на ліжку, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Все виглядало… неправильно. Ніби світ змістився, а я цього не помітила.

Двері прочинилися, і на порозі стояв Северин. Його очі блищали в темряві.

— Ви готові, міс Вишневська?

Його голос був тихим, але в ньому звучало щось нове.

Я глянула на світіння свого кота, на банку з медом, що знову зависла в повітрі, на світло свічок, що танцювало у дивному ритмі, і зрозуміла, що шляху назад вже немає.

— Готова, — сказала я, роблячи крок йому назустріч.

Ритуал

Ми спустилися до підвалу, де я заздалегідь підготувала місце для ритуалу. Стара цегляна кладка, полиці з висушеними травами, книги, що пахли пилом і часом. У центрі стояло дерев'яне коло, пофарбоване вицвілою червоною фарбою — залишки старих ритуалів, які тут проводила ще моя бабуся.

— Це виглядає… зловісно, — пробурмотів Северин, переводячи погляд зі свічок на мене.

— Це просто форма, — відповіла я, хоча сама відчувала дивне хвилювання.

Я піднесла ніж до його долоні, але Северин ухопив мене за зап’ястя.

— Ти впевнена?

— Так, — я ковтнула, усвідомлюючи, що вперше він звернувся до мене на «ти».

Він не відвів погляду, коли я зробила надріз на його долоні. Лише легке сіпання в куточках губ видало, що він відчув біль.

Краплі крові впали в центр кола, і повітря в кімнаті змінилося. Воно стало густішим, наповненим енергією, що пробиралася крізь шкіру, пульсуючи в такт серцебиттю.

Я почала читати слова старого закляття.

Северин мовчав, але я відчувала його присутність — міцну, нерозривну. Він стояв поруч, і кожне слово, яке я вимовляла, тягнуло між нами невидиму нитку.

Свічки раптом загорілися яскравіше.

Мефістофель зашипів, і його сяйво стало сліпучим.

Коли я вимовила останні слова, в повітрі з’явився звук — наче щось розірвалося. Потім знову злилося воєдино.

Зміни

Ритуал завершився. Але щось було не так.

Северин торкнувся лоба.

— Відчуття… ніби…

— Що? — Я глянула на нього.

Його очі засвітилися сріблястим відблиском.

Я зробила крок назад.

— Северин…

— Що ти зробила? — Його голос став нижчим, майже незнайомим.

Я раптом зрозуміла, що ми щось не врахували. Магія серця.

Ми не просто встановили магічний зв’язок.

Ми його зміцнили. Але прокляття спало і це добре.

— Чорт… — я стислила пальці.

Северин вдихнув, ніби тільки зараз почав відчувати все повністю. Його погляд став різким.

— Я… чую тебе, — прошепотів він.

— Що?

— В голові. Я чую твої думки.

Я відчула, як у мене похололи пальці.

— Ні…

Але я теж чула його.

Я чула його здивування, страх, спогади. Я знала, що він хоче сказати, ще до того, як він розтулив рот.

Це не мало статися. Це не мало так працювати!

Я кинулася до книги, гарячково гортаючи сторінки.

Северин зробив крок до мене і раптом зупинився, приклавши руку до грудей.

— Це… боляче…

Я підняла голову.

Його очі знову спалахнули. На шкірі з’явилися слабкі символи — вони мерехтіли золотистим, пульсували разом із його серцебиттям.

Він став частиною магії.

І я теж.

— Ти повинна це виправити, — сказав він.

— Я не знаю як, — відповіла я.

Ми подивилися один на одного.

І вперше за весь цей час, я зрозуміла, що зв’язок, який ми створили, ніколи не зникне.

Наслідки

Ми вийшли з підвалу на світанку.

Світ був іншим.

Я відчувала Северина, а він — мене. Це було не просто магія, не просто ритуал.

Це було щось більше.

Я обернулася до нього.

— Ти впевнений, що не розповіси нікому про мою магію?

Він посміхнувся.

— Після всього, що сталося, я більше боюся тебе, ніж твоєї магії.

Я вдарила його кулаком по плечу.

— Дурень.

— Можливо, — він знизав плечима. — Але тепер ми пов’язані. І нам доведеться з цим жити.

Мефістофель тихенько муркнув.

Я поглянула на небо.

Десь там, за світанковими хмарами, мене чекали нові загадки.

Цим світ і цікавий.

Кінець