Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Розділ 4

Місяць минув швидко. Бакстер, хоч і їздила на роботу й не бачила нічого підозрілого, але відчуття неспокою не покидало її. Вона постійно озиралася і нервувала. Коли до кінця місяця залишалося всього два дні, Бакстер вирішила, що краще скористатися пропозицією Арханта і пожити в нього.

Жити під одним дахом з альфою «Проклятих» не дуже її тішило, але це було набагато краще, ніж чекати чергового візиту Хантера. Спакувавши валізу з найнеобхіднішими речами, вона сіла в машину. Бакстер багато думала про своє майбутнє, але, зрештою, розуміла: втекти можна, але чи буде десь безпечно — це вже інше питання.

Приїхавши до будинку Арханта, вона зупинилася перед великим, прихованим серед дерев і високих кущів, маєтком. Це місце виглядало відокремленим і спокійним, але в її серці все одно залишалося відчуття, що навіть тут вона не зможе сховатися від своєї долі. Поглянувши на своє відображення в склі машини, Бакстер важко зітхнула. Її очі виглядали втомленими, темними, але в них ще горіла рішучість.

Вийшовши з машини, вона окинула будинок поглядом. Це не просто була резиденція. Це було місце, де правили свої правила, де кожен жест, кожне слово мало своє значення. У її голові крутилися думки: «Чи справді це безпечніше? Чи я роблю правильний вибір?»

Зібравши останні сили, вона підійшла до дверей. Долоня вперлася в холодну металеву ручку. Напруга в її тілі була майже фізичною, ніби щось велике і важливе мало ось-ось статися. Відчинивши двері, вона побачила його.

Архант стояв у коридорі. Його постать була величезною, і його присутність відчувалася навіть без слів. Погляд залишався спокійним і беземоційним, але в ньому було щось таке, що змушувало її серце битися швидше.

— Ти приїхала, — сказав він, його голос був низьким і спокійним, але в ньому відчувалася сила.

Бакстер кивнула, намагаючись не видавати свою тривогу.

— Сподіваюся, що це тимчасово, — відповіла вона, намагаючись, щоб голос не зрадив її.

— Якщо ти залишишся тут, тебе не буде турбувати ніхто, — промовив Архант, роблячи крок до неї і залишаючи простір, щоб вона могла пройти.

Вона вдихнула глибоко і ступила всередину будинку, закривши за собою двері. Вибір зроблений. Чи правильний він? Відповідь на це питання ще належало знайти.

— Я знаю, що тобі некомфортно серед перевертнів, тому вирішив, що тобі буде зручніше жити в гостьовому будинку поруч із моїм. Там є всі зручності, — сказав Архант, дивлячись на Бакстер спокійним поглядом. — Клара допоможе тобі облаштуватися.

— Дякую за прихисток і за допомогу, — відповіла Бакстер, її слова звучали вдячно, але всередині ще панувала невизначеність.

Архант кивнув і, не сказавши більше нічого, вказав на Клару, яка стояла неподалік і чекала. Клара, легка і приязна, привітно усміхнулася і зробила крок уперед.

— Я проведу тебе в гостьовий будинок, — сказала Клара, повільно наближаючись до Бакстер. — Там ти зможеш відпочити і спокійно облаштуватися.

Вони пішли разом до гостьового будинку, і Бакстер відчула, як тягар напруги, що ліг її плечі, хоч і не зник, але трохи послабшав. Клара привела її до будинку, який виглядав затишно, з теплою атмосферою.

— Ось тут ти зможеш залишитися, — сказала Клара, відкриваючи двері. — Усе необхідне вже готово. Якщо тобі щось потрібно, не соромся звертатися.

Бакстер кивнула, вдячно дивлячись на Клару, але не могла не відчути, що це тимчасове місце, навіть якщо й виглядало затишно. Всі ці зміни — були лише етапом, що треба було пережити.

Гостьовий будинок був невеликий, але надзвичайно затишний. Простір виглядав теплим і продуманим, з увагою до кожної деталі. Як тільки Бакстер увійшла, її зустріла м'яка атмосфера, наповнена ароматами дерева та свіжості. Стіни були пофарбовані в спокійні відтінки пастельного зеленого та бежевого кольору, що створювало відчуття спокою та гармонії.

У кутку стояв великий камін, в якому ледь тліли залишки дров, створюючи м'яке світло і тепло. Напроти каміна була зручна велика софа з м'якими подушками, покрита пледом в елегантних тонах. На підлозі — теплий килим, що додавав затишку.

Поруч з вікном стояв маленький дерев'яний стіл із двома стільцями, де, ймовірно, можна було посидіти і випити чашку чаю або кави. Вікна були відкриті, через них проникало м'яке світло, яке грало на дерев'яних підлогах, додавши простору особливої чарівності.

В середині кімнати був невеликий письмовий стіл з лампою та кілька книжок на полицях. В кутку стояла шафа з дзеркалом і кілька яскравих кімнатних рослин, що надавали інтер'єру свіжості та життєрадісності.

Над ліжком висіла картина з природними пейзажами, і всі кольори в кімнаті гармоніювали один з одним, створюючи атмосферу спокою та умиротворення. Вікна були з важкими шторами, що могли закривати кімнату від будь-якої зовнішньої уваги, якщо це було необхідно.

Бакстер скинула взуття та підійшла до ліжка. М'яке біле покривало було ідеально заправлене, а подушки, як маленькі хмаринки, запрошували до відпочинку. Вона лягла на ліжко, її тіло відразу занурилось у м'якість матраца. Спершу було важко заспокоїтися, але з кожною хвилиною вона відчувала, як напруга зникає, розчиняючись у тиші цього місця.

Закрила очі, вдихнула глибоко, і раптом зрозуміла, що нікуди не треба йти, нікого не треба боятися. Тут, в цьому маленькому гостьовому будинку, вона була в безпеці. Всі зовнішні тривоги, всі думки про минуле, що не давали їй спокою, наче відступили, вивітрюючись разом із нічним повітрям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍