Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 3. Правила закритої банки

Цієї ночі я майже не спала — хвилювання минулого дня, переміщення до магічної академії, а головне — домагання ректора, які так раптово перервалися! Після цього голова кипіла різними неспокійними думками. Тож на ранок я попрямувала на заняття з трохи опухлим обличчям та мішками під очима.

Та стрічка, яку ректор зав'язав на моїй шиї, чомусь відмовилася розв'язуватись. Як я не намагалася її позбутися, все виявилося марно. Але що найдивніше, вона не намокнула, коли я сходила в душ, і навіть не заважала — ні тоді, ні вночі, ні тепер. Просто гарно коливалася з кожним моїм кроком, витончено виділяючись у копиці розпущеного білявого волосся до талії.

Серед одягу, який мені видали, було кілька штанів і довгих утеплених спідниць темних кольорів, набір світлих блуз і краваток, парочка теплих кофтин і толстовок, а також три мантії — темно-сині, зі світло-блакитним оздобленням, кожна з них різного рівня утеплення. Крім того, два набори теплого одягу, очевидно призначеного для прогулянок поза корпусом, і теплий комбінезон з курткою, що трохи нагадував одяг альпіністів. Розбираючи вранці речі перед парами, я на кілька хвилин загубилася, не витримала і наділа цей комплект, покрутившись перед дзеркалом. Він виглядав неймовірно гарно, я була просто в шоці, що настільки теплу річ можна пошити так, аби вона розкішно підкреслювала кожен вигин тіла.

Гадаю, якби на моєму місці була багатійка, яка регулярно їздила на гірськолижні курорти, вона б точно знала, як тут що називається, і навіть що це за бренд. Але мені раніше доводилося носити лише куплені на секондах дешеві пуховики, ватники та парки.

Замружившись, я муркотіла, ніжачись від м’якусінького, неймовірно приємного на дотик внутрішнього оздоблення. Просто до остраху не хотілося вислизати з цього комбінезону, вішати його в шафу і йти на пари! У ньому була зона комфорту, а поза її межами — не просто новий навчальний заклад, а справжня чарівна академія, ще й закрита, засекречена, і невідомо, з якими порядками.

Але ж довелося! Тому зрештою повісивши комбінезон та куртку у велику різьблену шафу, я важко зітхнула, зібралася, покинула кімнату, замкнувши двері на замок, піднялася крутими сходами нагору і попрямувала на заняття.

Добре хоч у стінах цієї академії була не тільки внутрішня мережа, але ще й якийсь локальний аналог GPS-навігації, що працював в межах замку. Тож запустивши застосунок з мапами та планами будівлі, я задала як пункт Б аудиторію, в якій мало пройти перше заняття, і впевненим кроком попрямувала туди.

Як я вже встигла з'ясувати, трохи посидівши на внутрішніх мережевих ресурсах, перші три курси у цій академії були загальними. А вже перед початком четвертого студенти обирали магічну спеціалізацію та наступні два роки спрямовано вивчали її тонкощі. Причому кількість місць на кожній була суворо обмежена і на ті, що вважалися найпрестижнішими, завжди був великий конкурс. Виходить, якщо я зрозумію, що в мене душа лежить до якоїсь із них, треба буде як слід старатися, щоб мене на неї взяли.

Але не забігатиму наперед. Головне спочатку просто пристосуватися до цього місця.

Дивно. Може у мене просто фантазія розійшлася, але я готова була присягнутися, що половина студентів, повз які я проходила, якось підозріло на мене поглядали, а потім одразу діставали свої планшети і щось у них писали. Спочатку я намагалася просто не звертати на це увагу — мало там що. Але потім якась дівчина майже не приховуючи підняла свій планшет, спрямовуючи його на мене, і я почула звук камери! А потім квапливо заводила пальцем по екрану, ймовірно набираючи повідомлення.

Стало незатишно і я зіщулилася, притискаючи до грудей свій планшет у міцному чохлі. Та що тут відбувається? Не може ж такого бути, щоб нова студентка, яка приєдналася всього на пару тижнів пізніше, викликала настільки бурхливий інтерес!

Розхвилювавшись, я сповільнила хід і в результаті дісталася аудиторії буквально за хвилину до початку пари. Намагаючись не звертати уваги на погляди, зайняла вільне місце в останньому ряду.

Незабаром увійшов високий худорлявий професор у білій мантії, розшитій блакитним, і почав лекцію. Я всіма силами намагалася зрозуміти, про що він говорить, але його слова вдавалося сприйняти лише частково. Тому я мовчки конспектувала у файл для лекцій із загальної теорії магічного права. Наскільки мені вдалося зрозуміти, йшлося про закони, які стосувалися носіїв магічного дару, які потрапляли під особливу юрисдикцію міністерства магії. Напевно найкращим варіантом буде розбалакатися з однокурсниками і попросити когось скинути конспекти лекцій за минулі тижні. У крайньому разі — вивчити підручники зі списку рекомендованої літератури та матеріали для студентів, якщо конспектів без пояснень викладачів виявиться недостатньо, щоб розібратися в суті питання. Думаю, впораюся! Голова ж у навчанні в мене завжди добре працювала. Адже не дарма вступила до КНУ і отримувала там стипендію!

Коли лекція закінчилася, я попрямувала з потоком до наступної авдиторії. Але вже на півдорозі до мене підлетіла струнка смаглява чорнява красуня, на шиї якої була зав'язана червона стрічка з двома золотими смужками на її кінчику. І перегородивши шлях, дивилася на мене витріщеними очима.

— Не може бути! — нарешті промовила вона, підійшовши до мене. І тепер я зрозуміла, що дівчина розглядає білу стрічку на моїй шиї. — Серйозно? Новеньку? Просто ось так із нічого?

— Радо, не гарячкуй, — делікатно гукнула її симпатична, але непомітна русява дівчина.

— Не гарячкувати?! Не гарячкувати?! Та це маячня якась! — прошипіла вона. А потім, вп'явшись поглядом мені в очі, викарбувала: — Запам'ятай, новенька, це ще нічого не означає!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍