Enni an - Скасуйте рух часу, Enni an

Розділ 6

Катя сиділа на лікарняному ліжку, складаючи свої речі в невелику сумку. Вона почувалася значно краще і з нетерпінням чекала, коли зможе залишити стіни лікарні. Таксі, у якому мали бути Рома та класна керівниця, очікувалось через двадцять хвилин. Але коли задзвонив телефон, Рома повідомив, що вони застрягли у заторі й трохи затримаються.

Катя не надала цьому великого значення. Вона розуміла, що таке може трапитися. Вирішивши не гаяти часу, вона вирушила до кабінету головного лікаря, щоб забрати свої аналізи та документи.

— Ось ваші документи, Катя, — сказав лікар, передаючи їй файл. — Будь ласка, передайте це вашій класній керівниці, а потім батькам. Удачі вам.
— Дякую! — відповіла Катя, усміхаючись. Вона поклала файл у сумку, навіть не глянувши на його вміст, і попрямувала до виходу.

Проходячи лікарняним коридором, вона помітила хлопця, який ніс велику стопку паперів. Він явно боровся з рівновагою, намагаючись утримати всі документи в руках.
— Давайте допоможу, — запропонувала Катя, підбігши до нього.
— О, дякую, це було б чудово, — хлопець усміхнувся. — Ці папери здаються легкими, але коли їх так багато, це вже справжнє випробування.

Катя допомогла йому з паперами, і разом вони підійшли до найближчого столу.
— Я Лев, — представився він. — Незвично бачити тут російськомовну людину, але дуже приємно почути рідну мову. Яким вітром ти тут?
— Приємно познайомитися, Лев. Я Катя, — відповіла вона. — Я тут трохи затрималась через хворобу, але вже виписуюсь. Чекаю друга і класну керівницю, щоб поїхати на екскурсію. А ти?
— Та так, просто приїхав до бабусі. Ми з батьками часто тут буваємо. Особливих планів на сьогодні немає, — Лев знизав плечима.

Катя задумалася на мить, а потім запропонувала:
— Якщо в тебе немає планів, може, поїдеш з нами? Це екскурсія по визначних місцях Вашингтона разом з моїм класом.
Лев усміхнувся, побачивши в цьому можливість провести час із новою знайомою.
— Чому б і ні? Звісно, я вже все це бачив, але з радістю поїду з вами.

Коли нарешті приїхали Рома та Олена Володимирівна, Катя представила їм Лева, і всі разом вони вирушили на екскурсію.
Як тільки Рома й Олена Володимирівна під’їхали на таксі, Катя помахала їм рукою, усміхаючись. Вона швидко представила Лева своїм супутникам.
— Це Лев. Ми щойно познайомилися в лікарні, — сказала Катя. — Він вирішив приєднатися до нас на екскурсії.
— Доброго дня, Леве, — привітала Олена Володимирівна. — Радійте, у нас буде чудова екскурсія Вашингтоном. Визначні місця тут просто неймовірні!

Лев кивнув із ввічливою усмішкою. Він дійсно вже не раз бував у цьому місті, знав усі маршрути й пам’ятки напам’ять. Але щось у цій компанії його приваблювало. Можливо, це була легкість спілкування, яку він одразу відчув, чи... Катя. Її життєрадісність і відкритість моментально справили на нього враження.

— Тобі не здається, що ти занадто наївна? Хто знає, що це за хлопець, ви ледь знайомі, а ти вже запрошуєш його з нами, — насторожено сказав Рома, дізнавшись, що Лев приєднається до всіх.
— Та годі тобі, він виглядає милим, — недбало відповіла Катя, продовжуючи щось говорити Леву з усмішкою на обличчі.

Екскурсія розпочалася з відвідування Капітолію. Олена Володимирівна з ентузіазмом розповідала про кожен зал, її голос звучав із захопленням. Рома слухав із цікавістю й робив фотографії. Він був вражений величчю й історією цих місць.

Катя, хоч і слухала уважно, постійно кидала погляди на Лева, намагаючись зрозуміти, що він думає. Їй здавалося, що йому може бути нудно, адже він, напевно, вже все це бачив. Але Лев, здавалося, не помічав архітектури й пам’ятників навколо. Він дивився на неї.
— Дивовижно, чи не так? — запитала Катя, намагаючись розпочати розмову.
— Дуже, — відповів Лев, але його очі були прикуті до неї. — Тут дійсно красиво. Але, якщо чесно, для мене зараз найцікавіше — це проводити час із вами.

Катя усміхнулася, трохи засоромившись. Вона не очікувала такої відповіді.
Екскурсія продовжилася набережною річки Потомак. Олена Володимирівна розповідала про меморіали Лінкольна й Джефферсона, а Рома все ще робив знімки, намагаючись зафіксувати кожну деталь.

Лев ішов поруч із Катею, підтримуючи легку розмову.
— Ти часто подорожуєш? — запитала Катя, повертаючись до нього.
— Останнім часом так, — відповів Лев. — Але от таких зустрічей, як сьогодні, у мене ще не було. До речі, ти не така, як усі. Якась особлива, добра й мила...
Катя трохи почервоніла, почувши такі слова. Її серце завмерло на мить, але вона швидко взяла себе в руки.
— Дякую, Леве. Думаю, ми всі добре проведемо час разом.

Рома, почувши цю розмову, нахмурився. Йому не сподобався цей хлопець і те, що він приділяє Каті стільки уваги. Здавалося, його огорнула ревність…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍